Діти можуть злитися на батьків. Іноді вони навіть обіцяють, що не пробачать і не забудуть ніколи. Найчастіше ці «милі» погрози нічого не означають. Але бувають і інші випадки, мова про вчинки дорослих, які дійсно завдають дитині глибоку емоційну травму. Ставши дорослим, вона, можливо, зможе зрозуміти причини, але ось пробачити — ні.
1. Нестримані обіцянки.
Якщо немає можливості обіцянку виконати — то краще її не давати. Ця істина, яку нам самі дорослі вселяють з дитинства, правильно? І повторюють це дитині раз за разом, вимагаючи, щоб вона виконувала свої обіцянки.
Однак самі дорослі часто їх порушують, при цьому завжди знаходять виправдання — не змогли, якісь сторонні причини завадили, і взагалі: у батьків і так багато проблем, що ти лізеш? Майте совість, зрозумійте, не чіпайте!
Хороший знайомий так досі не пробачив батька, який пообіцяв після першого вересня в першому класі звести його в похід — мовляв, ти у мене вже дорослий, будемо варити юшку на багатті з риби, яку самі зловимо, і спати в наметі.
Він школу закінчив, а батько в похід так і не зводив, при цьому, коли хлопець був зовсім маленьким і мав наївність нагадувати — тату, а коли похід-то — ще й сварив. Мовляв, у мене справ і так по горло, що ти лізеш, немає часу!
Чому ця історія принесла дитині так багато болю — батькові досі незрозуміло. Якось він (доросла дитина, я маю на увазі) спробував закрити цей гештальт. І що ви думаєте? Батько його ж і засоромив — мовляв, як можна бути таким злопам’ятним?
2. Неповажне ставлення дорослих до дітей
Так, я знаю, зараз багато хто обуриться — за що, мовляв, ми повинні поважати дітей, вони ж малі! Так думає набагато більше людей, ніж може здатися на перший погляд.
Скільки батьків ставляться до дітей зверхньо, навіть з деяким презирством — мовляв, ось виростеш, станеш людиною, тоді будемо говорити на рівних, а поки що цить, малий. Скільки батьків не поважають дитячу працю (як би це не смішно звучало), не цінують дитячих поривів допомогти і навіть не здогадуються, як важливо похвалити, а не посміятися, коли дитина підносить їм своє творіння — малюнок, припустимо, або саморобку.
Приклад з життя: відмінна майстриня, яка зараз робить дуже красивих ляльок і продає їх колекціонерам за кордон (так вигідніше), все дитинство ховала від батьків свої вироби. Тому що мама говорила, що сукні, які вона шиє лялькам — убогі, а батько — спочатку лаявся, що вона витрачає час на порожні заняття, тоді як треба вчити математику і вступити після школи на банківську справу.
Одного разу батько в серцях сказав дядькові (брату матері), що, мовляв, у тебе-то діти вдалі, а моя — дурепа, витрачає час на дурниці. За столом. На дні народження. При всіх родичах і при дочці. І порадив їй брати приклад з дітей цього дядька — вони, мовляв, у житті всього досягнуть.
Ну, мовчить зараз майстриня, а що робити? Батько і мати, як-не-як, рідні. Образа — залишилася. Хоч і розуміє, в дев’яності всі дорослі думали, що треба дітей до фінансів ближче… Добра бажали. Розуміє це, але все одно — образу не пробачила.
Скільки ще таких випадків? Подумайте про це…
