ЧОМУ ТАК СИЛЬНО запам’ятовуються образи з ДИТИНСТВА

ЧОМУ ТАК СИЛЬНО запам’ятовуються образи з ДИТИНСТВА

Кажуть, що дитина ще мала. Вона мало що розуміє в житті; вона швидко забуває і не здатна відчувати так, як доросла людина. Подумаєш, ляпас йому дали. Карати ж треба! Або пожартували над ним; та що він розуміє! Поплаче і забуде. Зате всім смішно. Це ж дитина. Вона не розуміє образи. Ось доросла людина – це так. Це інше діло. Тут треба акуратніше; дорослий же і відповісти може.

У цьому й річ. Дитина запам’ятовує образу особливо сильно, саме тому що вона не може відповісти. Вона знаходиться в повній залежності від тих, хто її ображає. У моральній, фінансовій і соціальній залежності.

Це в казці Дядя Федір пішов жити самостійно. А справжній дитині йти нікуди. Вона в положенні раба, навіть гірше. Раб хоча б дорослий. І нічого доброго не чекає від господарів, ні любові, ні дружби. А дитина чекає. І вона маленька. Вона більш уразлива психологічно і тілесно. Вона не може навіть втекти. І чекає любові. Розраховує на неї, – вона ж маленька і наївна. І не розуміє, що навіть люблячі люди здатні глибоко образити або вдарити.

Тому ми чудово пам’ятаємо всі образи. Просто прощаємо тих, кого любимо…

Напевно, ви пам’ятаєте образи, нанесені вам в дитинстві? Ось і всі діти точно так само пам’ятають усе. Все життя. Точнісінько як ми…

Коли письменник Лєсков (автор книг «Зачарований мандрівник», «Лівша» та інших великих творів) був маленьким, він дуже старався. Навчався старанно. І отримав похвальний лист – зразок почесної грамоти. Але в сім’ї родичів, де хлопчикові довелося жити, над ним насміялися. Зібралися всією сім’єю, влаштували збори, а дядько вручив хлопчикові згорток – ось, мовляв, твоя нагорода!

Дитина згорток розгорнула, а том замість похвального листа – рекламка засобу від ревматизму. Мовляв, дивись, не надірвися!

Всі дуже сміялися. Смішно ж!

А Лєсков був глибоко поранений. Відповісти не можеш. Як відповіси дорослим? Від них залежиш. Їж за їх рахунок і в їхньому будинку живеш. І не можна дорослим відповідати – вони покарають нахабного маленького хлопчика. Так що залишається тільки проковтнути образу…

Діти ще сильніше і глибше реагують на слова і побої. Тому що вони не можуть відповісти; тільки заплакати можуть. Але дитина отримує глибоку рану і довічний досвід. Чи стане вона ображати інших – залежить від її душі.

Але те, що кожен ляпас і образливий жарт запам’ятовуються – це правда. І правило запам’ятовується – над слабким і залежним можуть посміятися і боляче зачепити навіть найближчі люди. Які вмить забувають про те, що зробили. Адже це дитина! Вона нічого не розуміє. І все забуде!

Але це зовсім не так…

Анна Кіряьнова