ЯК НА СВІТ З’ЯВИЛАСЬ МАМА? Надзвичайно зворушливий віршик…

ЯК НА СВІТ З’ЯВИЛАСЬ МАМА? Надзвичайно зворушливий віршик…

Доня в матері спиталась: “Наймудріша Ти між нами,
Так скажи мені, будь ласка, як на світ з’явились мами?
З океану, чи з пустелі, з джунглів, чи планет далеких?
Тільки не кажи, будь ласка, що приніс Тебе… Лелека”

Мама ніжно усміхнулась, пригорнула янголятко:
“Навіть, донечко, не знаю… Запитай про це у татка!”
Доня тут не розгубилась, в іншу вибігла кімнату:
“Як на світ з’явилась мама? Розкажи, будь ласка, тату!”

Батько, глянувши, з-під лоба, і відклавши в бік газету:
“Часом думаю, що мама – родом з іншої планети!”
Посміхнувся таємниче й повернувся до читання,
Тільки донечка ще більше загорілась запитанням!

“Бабцю, діду, дуууже прошу! Розкажіть мені, будь ласка –
Як на світ з’явилась мама? І з якої родом казки?”
“Ну й кумедне ж Ти малятко, ця історія прадавня…
І, мабуть, не знає мама, й не здогадується татко…

Коли Бог створив Людину – вдосконалював, вдивлявся,
Та одного дня святого… Маму Він створити взявся!
Тож для цього взяв Любові і цілющих поцілунків,
Стільки зір очам глибоким – так, що збився Він з рахунку…

Все тепло, що мав у жмені – передав рукам безмежним,
Кришталю черпнув у душу… терпеливо, обережно
Загорнув її у квіти як малесеньку дитину
І сказав: “У сні солодкім хай востаннє відпочине…”

Мав у небі Він найтоншу, найкрихкішу порцеляну,
Тож зробив із неї серце, – “Ось і все!” – та ще раз глянув…
Обійняв Її ласкаво: “Будеш мамою віднині,
Хай як важко би не було, обійми свою дитину,
Будь їй Янголом небесним, і освітлюй шлях зірками…
Хай для кожної дитини – в цьому світі Буде Мама…”

Так сказав… і раптом впали мамі на тендітне тіло
Найчистіші Божі сльози… і зі сну її збудили.
Ось як, дівчинко прекрасна, в світі цім з’явились мами…
І живуть вони відтоді на землі цій поміж нами…”

Внучка випрямилась жваво: “Тож матуся – янголятко?”
Ось чому так таємниче усміхались мама й татко…
Але й Ти, моя рідненька, стала янголом матусі!
Диво дивнеє, погодься… отже янголи – й бабусі!”

Тут задумалась дитина… щось про Бога й порцеляну,
Про кришталь, й про те, що мама прокидається так рано…
А, здається, й не лягає, бо як день дійде до краю
Всіх вкладе, сама ж працює… Як вона усе встигає?

“Я, як виросту, бабусю… тільки тссс… це – поміж нами,
Стану Янголом Дитинці і назвуся також – Мама!”

Автор Ілона Ельтек