Як правильно виховати з сина чоловіка: 7 правил синологиї

Як правильно виховати з сина чоловіка: 7 правил синологиї

Жінок шкода. Постійно скаржаться, що мужиків довкола немає. Жінок не шкода. Виховують своїх синів як дівчаток. Результат є закономірним.

Висловлю свої думки з цього приводу.

✔ Перше.

Вихованням хлопчика має займатися батько. Причому, від народження. Свого народження, а не від народження сина. Тому що виховання в сім’ї – це не повчання. Хлопчик копіює зразок поведінки свого батька, а не його слова. Питання мамам — чи хочете ви, щоб ваш син став таким самим, як ваш чоловік?

✔ Друге.

Що я вкладаю в поняття “чоловік”? Цілком собі звичне поняття. Чоловік має бути сильним. А що це означає — вміти приймати рішення та брати на себе відповідальність за ці рішення.

Питання батькам — чи вчиться ваш син самостійно приймати рішення та відповідати за них?

✔ Третє.

Приймати рішення та відповідати — дві сторони однієї медалі. Свобода з одного боку. Обмеження свободи – з іншого.

Приклад:

Чоловік ухвалює рішення, але несе за них відповідальність його жінка. Це не чоловік, а мамин синок. Мужчинка.

Чоловік не ухвалює рішення, але несе за них відповідальність. Це не чоловік. А підкаблучник. Мужичок.

✔ Четверте.

Свобода починається із самообмеження.

Є така східна приказка: «Першими п’ють воду верблюди, бо в них немає рук. Другими п’ють чоловіки, бо вони не мають терпіння. Останні п’ють жінки».

У моїй схемі виховання інша схема. Найкраще – мамі. Бо вона дівчинка. Потім коту – бо він безпорадний і залежить від нас. А потім уже нам із тобою. Бо ми чоловіки.

✔ П’яте.

У якому віці немовля стає чоловіком?

З усвідомлення себе як особистості. Психологи знають цей вік. Три роки. Так, матусі. Три роки.

Саме з цього віку необхідно постійно навіювати синові: «Ти чоловік!».

Саме з цього віку необхідно вчити його нормальному чоловічому слову «Повинен!»

На жаль, це слово перетворилося у психологічному середовищі на якийсь жупел – “борг”. У багатьох психологів воно чомусь асоціюється із невротичними реакціями.

На жаль, але це факт: багато таких “хочу і не хвилює!” призводять до розвитку соціопатичної особистості. Озирніться навколо і ви побачите масу чоловіків, не здатних змусити себе зробити хоч якусь дію.

Чоловік повинен. Вміти терпіти. Вміти подолати себе. Вміти помилятися. Вміти бути ніжним. Вміти бути грубим. Вміти бути різним. Вміти відповідати за свої слова. Чоловік має вміти БУТИ.

✔ Шосте.

Ставитись до пацана треба відразу з моменту народження як до чоловіка. Коли немовля кричить у вас на руках, потрібно його заколисувати і розмовляти з ним: «Ти у нас чоловік. Чого тоді репетуєш?» Вам зрозуміло, що в цей момент ви не йому установку даєте, а собі, що надалі, ви до нього відноситиметеся як до рівного собі і до дорослого?

Так. До дитини треба ставитись, як до дорослого. Це не означає, що з ним не треба гратися, не прощати його помилок, не голубити його, не посміхатися йому.

✔ Сьоме.

Дитині можна помилятися. Він досліджує світ довкола себе, досліджує його межі. Знаєте чому чоловіки схожі на дітей? Бо чоловіки також розсувають межі цього світу. Чоловік має бути неспокійним. Він рушійна сила людства. А жінка — сила, що зберігає, якщо що.

Не можна карати пацана за помилки. Їх треба виправляти. Йому. Самому. Самостійно. Але з вашою підказкою та допомогою.

А тепер – ілюстрація всього цього.

Кілька років тому я одружився на жінці з дитиною.

І з’явився у мене двоюрідний син. Двоюрідний — бо я його не всиновив. А як мені його ще називати? Було йому сім років.

Із самого початку я зайняв позицію альфа-самця у зграї. Позначив межі поведінки:

— Твоя кімната це твоя кімната. Ти там господар — сам у себе прибираєшся, сам у себе робиш бардак.

— Мама — це дівчинка. Чим більше ми їй допомагаємо – тим більше вона задоволена і тим менше гарчить.

— Накосячив – відповідай.

— Ти все можеш сам.

— Ти насамперед захисник сім’ї.

— І не забувай. Ми разом.

— Є проблема — отже, є її вирішення.

Спочатку він мене ненавидів. І зрозуміло, за що. Щойно був поруч нормальний тато. І раптом якийсь незрозумілий мужик.

Спочатку ми принюхувалися один до одного. Два самці у зграї. Тихенько налагоджували контакт.

Змагалися один з одним. І досі змагаємось. Приз – посмішка від мами. Ну і не лише посмішка. Ще обіймашки-ціловошки. З тих пір найсильніше покарання йому моя фраза:

— Мама буде дуже засмучена.

Якось із мамою розіграли сцену. Я, ніби, накосячив. Вона, типу, засмутилася.

— Бачиш, що буває, якщо маму образити? – Моя фраза.

— Дядя Льоша, можна я на велосипеді покатаюся?

— Ти чоловік – ти й вирішуй.

— Я хлопчик…

— Тоді не можна! Чоловікам можна, а хлопчикам не можна.

Ображене сопіння. Через п’ять хвилин:

— Дядя Льоша, я піду на велосипеді покатаюся!

— Зрозумів. Іди.

— А допоможете велосипед винести?

— Так легко. Допоможеш нести?

— Ага!

— Вперед!

Або, наприклад:

— Мишко! Завтра ми йдемо спочатку у кіно, потім у тир стріляти. Ти з нами?

— У яке кіно?

— Для дорослих. “Брестська фортеця” називається.

— А можна спочатку постріляти, а потім ви йдете в кіно, а я додому (мав на увазі на комп’ютері пограти)

— Ні. Спочатку у кіно. Потім стріляти. Я так вирішив. Тому що я головний.

Пішов думати. Повернувся.

— Я згоден.

PS.

А кличемо ми його — Дядько Мишко.

P.P.S.

Так. Косячить часом. То уроки не доробить, то гроші, видані на сніданок, на машинки витратить. То двійку принесе. То мобілу вдома забуде. То футбол прогуляє. Має право на помилки. Але й обов’язок ці помилки виправляти. Підросте – цих помилок буде ще більше. І відповідальність зросте, звичайно.

P.P.P.S.

А як справи з його рідним батьком? Нормально. Ніч із п’ятниці на понеділок дядько Міша проводить у батька в гостях. Водиться із названою сестрою трьох років від народження. Іноді з батею ми листуємося з питань виховання.

Резюме

У нас удома росте чоловік. Йому 10 років. Я йому можу зателефонувати: «Міш, зроби яєчню мамі на обід! А то я поки що зайнятий!»

А у вас? У вас росте вдома чоловік?

Джерело