Дитині не потрібна мама, розчинена в ній, як шматок рафінаду

Дитині не потрібна мама, розчинена в ній, як шматок рафінаду

Це неправда, мої друзі, що дитині потрібна мама, розчинена в ній, як шматок рафінаду, 24 на 7…

Таку маму вона швидко знецінює, і майже нічого не може в неї запозичити, крім патологічної жертовності.

Дитині потрібна НАПОВНЕНА МАМА…

Мама, яку не вигриз побут вщент…

Не озлобив день бабака.

Не випатрала відсутність турботи, підтримки, порозуміння…

Не знеструмила мала кількість особистої реалізації.

Яку не замкнуло на одній єдиній соціальній ролі…

Дитина, насправді, потребує таку маму, яка своїм прикладом навчила б її поважати особистий простір, право на власне життя, вміння виставляти межі…

Вона потребує маму, яка не повністю заради неї і сім’ї, але має ще й саму себе як особистість … Потребує маму, яку не перетворили на мовчазну, чи буркотливу обслугу, не знецінили щоденними каструлями, не залишивши крім них нічого.

Я давно переконалася в тому, що мама, яка може якісно поговорити з дитиною 20-30 хвилин на день, поговорити саме про те, що важливо, пояснивши незрозуміле, запустивши правильні розумові процеси, підтримавши, обійнявши, зацікавивши багатьма речами, набагато ефективніша, ніж та, яка цілодобово стрибає навколо чада, насідає, порівнює його з іншими як виховний приклад, нескінченно допитує, повчає, незадоволена, має дві теми для бесіди – оцінки та побут.

Хоча може здатися, що першій не до дитини, а другій — не до себе.

Це не так…

Материнство — це не обов’язок перед суспільством, не страх цокаючих годин, не спосіб вважатися не гіршою за інших, не змагання з іншими жінками, не просто біологічна функція…

Це глибоко усвідомлена потреба, яка причетна не тільки до «Я хочу», а й до «Я можу»…

Що я можу дати своїй дитині?

Чому зможу навчити?

Який досвід передати?

На яку дорогу спрямувати?

Яким щастям поділитись?

Який приклад показати?

На що надихнути?

І чи зможу я прийняти її, якщо не вмію остаточно прийняти себе? Якщо думаю, що головне — це дати їй все, чого не було в мене, а не розкрити її справжність?

Мама-рафінад – почесна роль у нашому лицемірному суспільстві.

Нас вчать самопожертві та розчиненню, забуваючи про те, що стати солодким для інших, але невидимим для себе – це неминучий людський провал…

Ще раз — ДІТЯМ НЕ ПОТРІБНО НАШЕ У НИХ РОЗЧИНЕННЯ…

ЇМ ПОТРІБНІ МИ — ЩАСЛИВІ  У ВЛАСНОМУ ЖИТТІ…

Інакше як ще показати їм, що ми привели їх не в безнадійний світ.

Джерело