У міру дорослішання наші діти змінюються. Вони починають думати по-своєму, а також ставитись до батьків та інших дітей теж по-своєму. Самі вибудовують діалоги, в іграх з’являються персонажі та ролі. Діти все частіше відмовляються від моделей поведінки, які пропонують їм дорослі.
По-простому, діти перестають нас слухатися. Їхня поведінка стає протестною, а вчинки — «на зло» батькам. Іноді можна спостерігати істерику чи агресію.
Найчастіше такі ситуації виникають спонтанно, «раптово», і ставлять нас, дорослих, у глухий кут. Ми все знаємо, у нас все під контролем. А тут!
«Я не їстиму вівсянку, я хочу грінки!», «Не хочу чистити зуби!»
Іноді і ніжкою тупне – ні, не буду і все! Просити і змушувати марно, у відповідь можна отримати тільки дикий крик і плач дитини. Які ж причини такої впертості, і як цього уникнути?
Власне бажання
Так-так, у дитини можуть бути свої власні бажання та уподобання. Найчастіше діти наполягають не на чомусь необхідному, а тому що їм цього хочеться.
Погодьтеся зрішенням дитини, якщо вимога не загрожує її здоров’ю та життю і це не звичайна примха: «купи іграшку». Найкращий вихід – компроміс!
Нехай дитина сама вибере собі одяг для прогулянки, а ви заздалегідь поясните, що одягатися потрібно за погодою. Знайдіть оптимальний варіант між «корисною» та «смачною» їжею. Запропонуйте дитині вибирати місце для прогулянки. Коли є кілька варіантів, вона вибиратиме найкращий з них, а не заперечуватиме саму ідею в цілому.
Надмірний батьківський контроль
Виконувати всі вимоги батьків бездоганно і при цьому бути успішною та ініціативною дитиною просто неможливо. Дуже часто батьки сильно обмежують свободу дій дитини — лише для того, щоб уникнути додаткових турбот і залишити більше часу для себе.
Не тисніть на дитину. Давайте їй доручення та прохання, а не наказуйте. Звичайно, заборони бути повинні. Наприклад, не можна грати з ножем, стояти на підвіконні, бігати проїжджою частиною дороги і т.д. Але не варто кричати на малюка.
Спробуйте пояснити все спокійно та логічно. Розкажіть чому саме не можна це робити і до чого може призвести непослух. Нерідко мами, готуючи їжу на кухні не дозволяють дітям грати з борошном, крупою, розливати воду по чашках і каструльках, щоб потім не займатися прибиранням. Тим самим вони пригнічують інтерес дітей, позбавляють їх додаткових хвилин спільного спілкування.
Вторгнення у ваш особистий простір
Ви говорите по телефону? Чи переглядаєте стрічку в соцмережах? Розмовляєте з іншим дорослим? А ваше чадо підходить до вас із дитячим питанням, наївним проханням, галасливо грає поруч. Ви його перериваєте, просите «залишити вас у спокої», піти пограти самому. Не варто дивуватися, що дитина говорить ще голосніше, перебиває, смикає вас за поділ, викликаючи роздратування.
Їй лише захотілося вашої уваги. Саме зараз. І, якщо ви не відповісте їй взаємністю, не говоріть потім, що ви її любите кожну миті вашого життя. У ці моменти обійміть її, погладьте по голові, нехай постоїть поруч. Саме тілесний контакт такий важливий для маленької дитини, він набагато сильніший за ваші слова. Хвилина такої ніжності з лишком нагородить вашу дитину, а вам дозволить продовжити те, що ви робили.
Навіщо мені це потрібно?
Дитині не завжди зрозуміло, чому дорослі вимагають від неї ті чи інші речі: щоб вона мила руки, чистила зуби, прибирала свій одяг та взуття. Їй також складно усвідомити, чому це потрібно робити постійно день у день. Навіщо збирати перед сном іграшки, якщо завтра все одно їх діставати.
Поясніть, а ще краще покажіть, щоб зубки були міцними та здоровими, як у мами чи тата, ось подивися. Або одяг потрібно прибирати в шафу, щоб він не бруднилася і не м’явся. Подивися, як у мами в шафці все акуратно висить на плічках. А іграшки в коробці – не татова забаганка, а порядок у дитячій.
Я сам
Все ж таки ми, батьки, суперечливі особистості. Як часто ми говоримо: «ти вже не маленький», «ти стала великою», коли просимо свого сина чи доньку самим зашнурувати черевики, одягти пальто, не погоджуємось брати їх на ручки. Куди зникає наша впевненість у них, коли ми чуємо: «Я САМ!». Причина очевидна – дорослі зроблять все швидше та краще. Іноді діти опираються тому, що їх примушують.
Дозвольте дитині самій взяти участь у процесі нарівні з дорослими – так дитина самостверджується. Так, це займе більше часу, але ж важливіше, щоб дитина була спокійна і задоволена.
Діти не сприймають ваших заборон. Вони не розуміють їхню суть, їхню необхідність і важливість. Про що говорити, якщо навіть доросла людина знає, що не можна порушувати правила дорожнього руху, але не пристібає ремені безпеки? Всі ми знаємо, що курити шкідливо, але звідки ж беруться курці?
Доросла людина не може слідувати завжди всім правилам і при зручному випадку їх порушує, що ж тоді говорити про дитину? Дитина ніколи не буде робити на зло батькам, які творять у сім’ї атмосферу любові та розуміння, привчаючи її до обов’язків, але, не забуваючи її права.
