Спостерігаю картину спілкування дочки з матір’ю,
– “Мамо, дай телефон”.
– “Не дам! Ти багато сьогодні грала” – каже мама, ховаючи телефон подалі у свою дамську сумочку.
– “Мені нудно!!!” – Почала скиглити дівчинка. – Ну, дай телефон! Ти, що не розумієш, що мені нудно..» – починає демонстративно плакати чекаючи, що отримає своє (пророблена схема)
– «На! … Візьми!, – Мама роздратовано витягує телефон з сумки і віддає дитині.
Дівчинка заспокоюється та пропадає на кілька годин. Тиша.
Про залежність дитини від смартфона – що робити? Поради психолога
Згадую, як на одній із змін табору-клубу «Я та інші», побувала дитина з ігровою залежністю. Йому було все не цікаво, ні майстер-класи не приносили задоволення, ні групові ігри, ні анімації, ні спорт. Він увесь час казав, що мені нудно. І постійно плакав батькам у телефон, що це найзанудніший табір, де йому доводилося побувати, що тут дуже нудно (табір без гаджетів).
Запитую, – «якби в тебе була чарівна паличка, щоб ти змінив би в нашому таборі – «дозволив би грати на смартфоні» – не підводячи голову, відповідає 10-річний хлопчина. Продовжую питати, щоб зрозуміти про захоплення дитини – «А що тобі найбільше подобається робити?». Чую – “Грати на телефоні!”. – А як ти проводиш час? – продовжую цікавитись. – «Приходжу додому зі школи, граю на смартфоні, роблю уроки, потім знову граю». – «Тобі подобатися як ти живеш, ти почуваєшся щасливим?» – Знову цікавлюся. – “Коли є смартфон – так!”.
Зараз багато батьків стикаються з тим, що без гри в смартфоні дітям стає нудно. І батьки поспішають дати смартфон, щоб врятувати дитину від нудьги і позбавити себе від дитячого ниття. У дитини не формується переносимість до такого стану. Їй складно придумати гру, розважити себе, щоб позбавитись нудьги. Дитина може довго нудитися, але на думку не спадають ідеї, щось створити з паперу, побудувати з конструктора літак або зліпити з пластиліну. Навіть якщо хтось і запропонує альтернативу не онлайн – це буде нудно.
Ігрова залежність чи інтернет залежність – легко формується з раннього дитинства. Мозок дитини сприйнятливий і пластичний. У смартфоні картинки швидко змінюються, у грі багато ступенів складності та багато заохочень, досяг, виграв та отримав задоволення.
В інтернеті багато не завжди корисної для дитини інформації. Мозок посилено харчується та з’їдає все. Чим харчується мозок дитини батьки неспроможні простежити. Часто на це не вистачає часу. А потім дитина, стикаючись з життєвими труднощами, все більше хоче залишатися в онлайн. Там добре та цікаво. Там є віртуальні друзі (які ніколи не прийдуть у гості), стосунки, спільні ігри там хочеться жити. І діти живуть у штучному та барвистому світі, де хибним способом задовольняються їхні потреби.
А з реальністю все стає погано, спілкування мало, друзів теж, вчитися не хочеться, багато не цікаво, загалом знову «нудно». Мама та тато зайняті, і з ними також «нудно». Нічого не хочеться. Хочеться отримати дозу “в руки смартфон”. І заради цього дитина готова швидше прибрати у своїй кімнаті, зробити уроки, та що завгодно зробити, щоб тільки отримати від батьків смартфон. У моїй практиці підлітки мали і істерику, і демонстрацію суїциду, коли дитину позбавляли смартфона.
Причина проста, отриманий досвід життя в онлайн та іграх створює певні зміни в мозку, формуються нейронні зв’язки, де і як можна отримати задоволення. Пластичний мозок дитини граючи комп’ютерні ігри або живучи онлайн отримує велику дозу дофаміну, гормону задоволення. У реальному житті можливо отримати таку дозу, тільки приймаючи наркотики. Коли діти живуть в онлайн від 3 до 5 годин, доза стає настільки сильною, що зникає інтерес до життя, хобі, гуртків, навчання і навіть до самого себе. Реальність стає похмурою та сірою – і знову підживлюється бажання втекти від реальності. Створюється замкнутий цикл.
Були випадки у моїй практиці, дитина чекала, коли батьки заснуть і до ранку грала тижнями (батьки про це навіть не знали), поки психіка не дала збій. Вже втрутилася психіатрія.
Дофамін – це гормон, який відповідає за заохочення від будь-якої діяльності. Організм отримує нагороду у вигляді дофаміну щоразу, коли дитина набирає рівень у грі. Гормон дофамін відноситься до широкого класу під назвою «катехоламіни», він підвищує уважність, створює гарний настрій, створює прихильність і коли його багато, призводить часто до перевтоми. Дитина грає і втомлюється. По-справжньому втомлюється. Потім не вистачає сили, щоб робити уроки.
Мозок, який ще у процесі формування, настільки пересичується дофаміном, що йому стає складно правильно визначати, що добре і погано. Кольори віртуальності стають насиченими та яскравими. Мозку стає все важче перейти на враження, що приходять із реального світу. Формується із дитини «дофаміновий наркоман». Потрібна доза, і вона її вимагає, а батьки дають!
Що відбувається з дитиною, яка багато проводить часу онлайн:
- стає дратівливою, емоційною, примхливою;
- агресивною, коли стикається з фрустрацією;
- з’являється безсоння;
- падає успішність (притуплюються пізнавальні інтереси);
- стає розсіяною;
- слабо розвивається уява (складно, щось вигадати своє);
- реальність стає чорно-біла, втрачається інтерес до життя;
- стають не цікаві гуртки та інші захоплення в реальному житті;
- не вміє спілкуватися;
- стає нецікавою для інших;
- з’являються проблеми із зором та хребтом;
- не вміє долати труднощі (швидко здається);
- мало рухається;
- послаблюється імунітет;
- формується сильне “Я віртуальне” і слабке “Я реальне”;
- формується залежність.
У здоровому варіанті можна отримувати дофамін невеликими порціями, радіючи життю, спілкуванню з друзями, насолоджуючись природою, погодою, хобі, подорожжю… І якщо ви надумали зменшити перебування дитини в онлайні, тоді разом створіть їй цікаве життя в офлайн. Створіть можливість отримувати дофамін у реальному житті здоровим способом. І не поспішайте рятувати від нудьги. Нехай дитина побуде в ній і придумає щось своє, свою реальну гру, запросить друга, і вони пограють в УНО, Монополію, помалює чи поліпить. Хай сама, а не ви для неї.
Дуже важливо:
- Комп’ютерну гру можна давати грати лише на 30 хв на день (щоб не сформувалася залежність). Поясніть дитині, ЧОМУ ви ставите обмеження. Важливо, щоби вона розуміла.
- 30-40 хвилин улюбленого ютубу або мультфільму на день. Не більше (піклування про мозок дитини). Обмеження робляться з повагою до дитини.
- За годину до сну ніяких гаджетів (мамі з татом також корисно побути без гаджетів, раптом збільшиться інтерес один до одного). Гаджети корисно прибрати із дитячої.
- Золотий час укладання дитини спати з 21.00 до 22.00. Сон любить темряву та тишу. (Покращується самопочуття дитини наступного дня).
- Підсилювати сімейні традиції: грати в ігри вечорами з дітьми, спілкуватися, спільні вечері без гаджетів, прогулянки на велосипеді, запрошувати друзів у гості граючи у звичайні та цікаві дворові та настільні ігри.
- Формувати хобі у дитини, дати можливість вибрати гуртки за інтересами. (Формується цінність того, що я можу).
- І дитині потрібний рух! Спорт на допомогу! (Формується стресостійкість).
- Прогулянка на вулиці від 2 до 4 години день (кисень потрібен для харчування мозку).
- Формувати культуру обіймів у сім’ї від 8 разів на день (формується здорова прихильність до близьких).
- Багато приємних слів одне одному (формується цінність себе).
- Батькам бути прикладом вільної людини (діти наслідують).
- Важливо! Без крайнощів! Не варто повністю позбавляти дитину інтернету чи ігор на телефоні).
Батьки у процесі виховання дитини змушені робити обмеження. Кожен з батьків бажає, щоб дитина була щасливою, іноді стає нестерпним стан страждання дитини, хочеться врятувати її від «нудьги», допомогти. Але, якщо ми по-справжньому любимо своїх дітей і бажаємо їм кращого, потрібно знайти в собі сили зменшити напругу і дискомфорт, який ми відчуваємо, коли ставимо обмеження. Нам хочеться сказати: «ТАК» своїм дітям набагато частіше, але іноді сказати: «НІ» – це найкраще, що ми можемо зробити для своєї дитини. Осмислені обмеження – створюють безпеку для вашої дитини.
