Гени та темперамент: що важливо знати батькам

Гени та темперамент: що важливо знати батькам

Багато людей починають читати книги з порадами для батьків ще до народження дитини – не для того, щоб навчитися міняти підгузки або годувати грудьми, але з метою з’ясувати, як зробити свою дитину розумною чи товариською. Нам не здаються дивними спроби дізнатися, як побудувати добрі взаємини з тим, кого ще немає на світі, можливо тому, що в нашій культурі прийнято вважати дитину «чистим листом», яка може стати будь-ким незалежно від своїх особистих якостей.

У тому, що стосується розвитку особистості, як і інших важливих функцій, переважна більшість дітей є «кульбабами». Існує межа, до якої батьки можуть впливати на особистість дитини. Іноді може скластися інше враження, але хіба не добре, що не ви самі несете відповідальність за успіхи та щастя ваших дітей?

Темперамент дитини

Хоча особистість вашої дитини дійсно частково формується факторами навколишнього середовища, варто пам’ятати, що не всі вони походять від вас. Це буде легко зрозуміти, якщо нагадати собі, що нуклеарна сім’я є нещодавнім винаходом в історії нашого виду. Протягом майже всієї нашої еволюції діти виховувалися в громаді, і поряд з дорослими часто дбали про них старші брати і сестри.

У багатьох культурах такий стан речей зберігається досі. Де б ви не жили, ваша дитина швидше за все проводить багато часу з іншими людьми: у школі, за грою, з родичами, друзями та вчителями. Разом ці чинники зазвичай призводять до позитивного результату.

Люди, які вперше стають батьками, можуть якийсь час зберігати ілюзорне уявлення про дитину як про «чистий лист», але кожен, хто має більше однієї дитини, починає розуміти помилковість цієї ідеї. Навіть новонароджені немовлята відрізняються один від одного темпераментом.

До його характеристик належить рівень активності, час утримання уваги та ступінь прояву таких емоцій, як страх, гнів, радість чи розчарування. Як і багато ранніх відмінностей між людьми, ці характеристики не визначають загальний результат, але впливають на відносну ймовірність формування різних рис дорослої особистості і на широту можливостей, відкритих для конкретної дитини. Очевидно, важливіший для батьків той факт, що в залежності від особливостей темпераменту змінюється ефективність для вашої дитини різних стилів виховання та її вразливість перед тими чи іншими проблемами дитячого розвитку.

Навіть новонароджені мають індивідуальні особливості

Один із найбільш вивчених проявів темпераменту немовлят – реакція дитини на несподівані події: реагує спокійно чи висловлює невдоволення. Приблизно одне з кожних п’яти немовлят належить до категорії високореактивних дітей, які тупають ногами і плачуть побачивши щось нове чи незнайоме (але не обов’язково страшне), наприклад рухливу ​​іграшку над колискою.

Коли такі діти починають повзати, вони іноді стають загальмованими – так у науковій літературі називають поведінку, яку у повсякденному житті називають потайливою чи сором’язливою. У юності такі діти часто стають інтровертами і ймовірніше, ніж спокійні діти, ризикують стати вічно стурбованими чимось дорослими, навіть без офіційного діагнозу «тривожний розлад».

Зниження тривожності у високореактивних дітей можна досягти різними способами. Наприклад, немовлята, надзвичайно дратівливі у віці 15 днів, більше схильні до непослуху у віці 1 року, але такий результат набагато менш ймовірний, якщо мама навчена правильному поводженню з неспокійною дитиною. Загалом лише близько половини високореактивних немовлят стають полохливими дітьми у 7 років. І лише одна третина таких дітей, ставши дорослими, страждають від деяких проявів тривожного розладу. Інші стають старанними, ретельними і часто успішними людьми. Крім того, з них виростають добрі вчені, але вони рідко обирають кар’єру політика чи торговця.

Дорослі із симптомами тривожного розладу, які починали життя як високореактивні діти, просто пильніші та настороженіші, ніж люди, які були спокійними немовлятами. Тобто реальні біологічні відмінності, що стоять за реактивним темпераментом, зберігаються і в зрілому віці.

Найзагальніша модель дорослої особистості містить п’ять факторів: відкритість для досвіду, сумлінність, екстравертність, дружелюбність та невротичність.

Перелічені п’ять чинників виявляють очевидні ознаки успадкованості. Родичі з більшою ймовірністю мають спільні риси особистості. Тому особа матиме певні спільні особливості з біологічними батьками, навіть якщо виросла у прийомній сім’ї та ніколи не зустрічалася з ними. З іншого боку, навіть особистості однояйцевих близнюків помітно різняться.

Чи знаєте ви, чому ви не стаєте копією своєї матері?

У середньому, коли йдеться про особистість, діти багато в чому схожі на своїх біологічних батьків. Гени безумовно впливають на життєвий досвід, водночас дитячий характер залежить від взаємодії з іншими людьми. Люди схильні говорити про дітей, які ростуть в одній сім’ї, ніби вони знаходяться в однаковій обстановці, але є суттєві відмінності, у тому числі ставлення кожної дитини до батьків, родичів та однолітків.

З народженням дитини батьки реагують на її індивідуальні особливості. Адже неможливо (і безглуздо) розмовляти зі свавільним малюком так само, як із добродушним. А товариська дитина краще вміє говорити і слухати, ніж та, яка зазвичай грається зі своєю залізницею в іншій кімнаті. Це лише кілька причин, через які немає сенсу розглядати спадковість та навколишнє середовище як окремі фактори розвитку.

Дослідження з генетики поведінки неодноразово показували, що вплив навколишнього середовища, однаковий для дітей в одній сім’ї, не має майже жодного ефекту на зрілу особу. Однояйцеві близнюки, яких виховували разом, не більше схожі за складом особистості, ніж ті, що виховувалися окремо один від одного.

Коли дослідники почали шукати приклади того, як взаємодія між генами та середовищем впливає на розвиток особистості, вони виявили багато ефектів. Скажімо, неспокійні діти краще реагують на м’які методи виховання, ніж активніші та сміливіші діти. Діти зі специфічним рецептором, який робить їх схильними до гіперактивності та імпульсивності (включаючи синдром СДВГ), більш чутливі до стилю батьківського виховання, ніж інші.

Одна й та сама обстановка може по різному впливати на дітей із неоднаковими генами.

Розвиток асоціальної поведінки – добре вивчений приклад зворотного зв’язку. Зворотний зв’язок починається з того, що темперамент дитини впливає на поведінку батьків, а це, своєю чергою, змінює поведінку дитини. Дратівливі або надмірно агресивні діти важко піддаються вихованню. І батьки, зазвичай, відповідають на погану поведінку дитини суворими обмеженнями і покараннями.

Батьки, які мають власні проблеми з агресією, частіше мають дітей такого типу і також схильні до жорстких дисциплінарних заходів. Крім того, батьки, які перебувають у тривозі (через неприємності у подружньому житті або загрозу втратити роботу), більш схильні до жорсткої реакції на поведінку дітей. Таке грубе ставлення, своєю чергою, посилює агресивну поведінку дитини, що у результаті може стати неконтрольованою. Своєчасне втручання, яке зменшує різкість батьків, також знижує ризик майбутньої агресивної поведінки дитини.

Події у навколишньому світі, які впливають на дитячий розвиток, не обмежуються сім’єю. Всі діти мають життя поза домом, і значна частина їхньої взаємодії зі світом залишає довготривалі сліди. Вони проводять багато часу з вчителями та друзями, беруть участь у спортивних іграх чи інших заняттях.

Діти багато дізнаються від своїх однолітків. Наприклад, діти іммігрантів зазвичай розмовляють з акцентом своїх друзів, а не батьків, і вони вчаться вільно говорити мовою своїх однолітків, навіть якщо їхні батьки взагалі не знають мову.

Погляди та поведінка дітей змінюються з часом і стають більш схожими на поведінку значної групи однолітків; цей вплив може бути позитивним. Наприклад, дитина, яка погано вчиться, але яка спілкується з компанією відмінників, швидше за все покращить свою успішність. Зрозуміло, діти обирають друзів не випадково, тому завжди буде присутня подібність між дитиною та її товаришами.

Вплив культури на розвиток особистості дитини

На розвиток характеру та формування зрілої особистості суттєво впливає культура. Це ще один приклад того, як розвиток мозку адаптує поведінку дітей до їхнього оточення. Скажімо, китайські матері активно застосовують поведінкові заборони. У китайській культурі заборона заохочується, оскільки тут здатність до самообмеження вважається однією з ознак зрілості. А канадські матері намагаються розкріпачити замкнутих дітей, тому що в цій культурі замкнутість пов’язують із лякливістю та нерозвиненістю навичок спілкування. Китайські діти загалом виростають більш стриманими, ніж західні діти, оскільки у Китаї вважається, що стриманість допомагає досягти успіху у суспільстві. Реакція батьків на темперамент дитини має більший впливу, якщо вона узгоджується з переконаннями їхньої культури.

Навіть якщо батьки не можуть повністю контролювати розвиток характеру своєї дитини, батьківська опіка все одно має важливе значення.

По-перше, ваші стосунки з дітьми і є найбільшою нагородою. Ступінь вашої близькості під час дорослішання і після того, як вони стають дорослими, залежить від того, як добре ви дбаєте про них.

По-друге, поведінка ваших дітей багато в чому залежить від домашніх правил та їх виконання. Це може сильно впливати на якість їх (і вашого) життя.

По-третє, ви можете навчити своїх дітей безлічі навичок, які стануть у нагоді їм у зрілому віці: від кулінарії та фінансової грамотності до ремонту автомобіля. Ви також можете дати їм можливість відкрити свій дар.

По-четверте, ви можете допомогти дитині засвоїти стратегії комфортного та продуктивного життя з її індивідуальним темпераментом, особливо якщо ви з нею подібні щодо цього.

Думайте про виховання не як про вирощування людини, яку ви хочете побачити, але як про процес, в якому ви допомагаєте дитині адаптувати її унікальні здібності та задатки до навколишнього світу.

Джерело