О 2 годині ночі чую тупіт маленьких ніжок: донечка прийшла в мою кімнату. Я лежу тихо і ледь дихаю. Можливо вона повернеться до себе і не потривожить мене, сплячу …
– Мамо! Мамусю! – кличе вона трохи захриплим від сну голоском.
– Так… Що сталося? – ледве-ледве я у відповідь, не в силах приховати своєї досади.
Вона замовкає, очі її блищать в тьмяному світлі.
– Мам… Я люблю тебе!
– А я тебе…
– А я – сильніше!
Лягає поруч і миттєво засинає.
Але її слова все ще висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і взяти, я б схопила ці слова і притиснула їх до своїх грудей … У повітрі ще тремтить тихий голосочок, який шепоче найкращі слова на світі: я люблю тебе…
Посмішка торкається моїх губ, і я повільно видихаю, побоюючись, що спогад піде. Одного разу ця маленька дівчинка стане дорослою дівчиною, а син – юнаком. Одного разу я зможу приймати душ на самоті … Одного разу я спокійно вип’ю чашечку кави і почитаю улюблений роман … Одного разу я вийду з дому одна, не турбуючись, що мене хтось чекає… Одного разу я поверну собі себе…
Але сьогодні я віддаю себе ЇМ. Я втомлююся, іноді у мене не вистачає сил, але я знаю, що мене люблять і я потрібна. І повірте, це НАЙКРАЩІ МИТІ МОГО ЖИТТЯ!