У віці від 6 місяців до року малюк зазвичай починає ходити рачки. З погляду психології ці подія має два суттєві моменти. Як тільки дитина починає повзати, нам доводиться приділяти їй більше уваги, ретельніше доглядати її. Самі того не бажаючи, своєю надмірною турботою ми можемо завадити дитині стати на ніжки та захотіти ходити.
Дитина починає пересуватися рачки, щоб задовольнити свою цікавість або просто від бажання побільше рухатися. Іноді ми навіть не помічаємо, як її приваблює якийсь предмет, до якого їй не дотягнутися. Зазвичай, ще перш ніж малюк намагається повзати, він уже вміє привернути увагу до того, що його цікавить, показуючи на цей предмет. Якщо ж ми не помічаємо цього або у нас є якісь особливі причини не задовольняти її бажання, він, цілком можливо, висловить своє невдоволення плачем. Занадто дбайливі батьки зазвичай поспішають подати дитині те, до чого вона не може дотягнутися сама. І це входить у звичку – вони подають, підносять, простягають.
А закінчується все тим, що у дитини пропадає бажання чи необхідність самій досліджувати простір навколо себе. Крім того, що малюк стає розпещеним, він втрачає допитливість і не отримує радостей, які міг би отримати, якби діяв сам. Щоб уникнути такої небезпечної ситуації, достатньо вдатися до простого прийому — треба класти бажану для малюка річ ближче, але так, щоб до неї потрібно було дістатися. Якщо і в цьому випадку дитина не почне рухатися, допоможіть їй подолати відстань, що відокремлює її від предмета. Діти миттєво засвоюють, як це робиться, навіть якщо й опираються.
Як тільки малюки починають повзати і пересуватися самостійно, нам все складніше стає доглядати їх. Вони дістаються в такі місця, куди їм зовсім не слід було б потрапляти — там вони або когось турбують, або ризикують зіткнутися з якоюсь небезпекою. Ми готові без кінця пояснювати їм, куди вони не повинні потрапляти і що не можна чіпати. Але ось цього якраз і не слід робити, тому що, якщо наші вмовляння не принесуть користі і терпіння залишить нас, ми прийдемо у відчай, що зазвичай псує добрі стосунки, які завжди треба прагнути встановити між батьками та дітьми.
Відразу слід зрозуміти, що, з одного боку, ми повинні заохочувати дитину ходити рачки, а з іншого — необхідно тримати її далеко від місць, де наше терпіння може бути піддане жорстокому випробуванню. Оскільки очевидно, що малюк не здатний ще зрозуміти складні роз’яснення, чому небезпечні електричні розетки, гарячі печі, чому не потрібно чіпати кошики для паперів тощо, навіть не намагайтеся робити цього. Непомітно відволікаючи дітей від цих речей, ви швидше досягнете бажаного результату. Якщо ж ви застанете дитину в той момент, коли вона сує пальці в розетку, єдине, що можна і потрібно зробити, якнайшвидше зупинити її і відразу ж зайняти чимось не менш цікавим. Коротше, треба відволікти дитину від небезпечного предмета і відразу сунути їй під ніс інший, щоб навіть жодного разу не довелося сказати їй «ні».
Зрозуміло, вам доведеться зробити такий маневр тисячу разів, але це забере у вас часу не більше, ніж ви витратите на крики та покарання. А крім того, при такому підході дитина відчуватиме вашу любов і увагу, і тому у неї з’явиться мало приводів вибирати для гри саме ті речі, які, як вона здогадається, ви хочете відібрати у неї. Її інтерес до світу та її бажання ближче познайомитися зі своїм будинком не будуть пригнічені вами, і така тактика жодною мірою не зіпсує ваші стосунки з дитиною.
