Рівна спинка, розправлені плечі – ці показники гарної постави говорять про те, що дитина здорова, тримається живчиком, як і належить непосиді, їй все цікаво, вона впевнена у собі. А якщо постава дитини почала псуватися? Це явний «маячок» батькам, що з вихованням малюка щось негаразд. Як виховання може викривляти хребет давно знають медики Сходу.
Тяжкість тиску
Як відомо, лікарі на Сході не роблять різниці між здоров’ям тіла та душі: вони лікують комплексно. Тобто, не тільки прописують мікстури та таблетки, але в першу чергу – виправляють меню, звички великих та маленьких пацієнтів, змінюють їхні емоції. Іноді медики змушують змінюватись і близьких, які оточують пацієнта і значною мірою впливають на його самопочуття. Особливо якщо йдеться про хворобу дитини.
Спину рівно!
Якщо у дитини виявлено викривлення хребта, китайські лікарі швидше за все запідозрять, що їхній юний пацієнт зазнає сильного тиску в сім’ї. Як це розуміти? Малюкові доводиться «прогинатися» під сімейними правилами або під вагою виховної «дресури», встановленою татом чи мамою. Душевний прогин незабаром призводить і до фізичного – і у малюка з’являються перші ознаки викривлення хребта.
ВАЖЛИВО. Викривлення може спровокувати не тільки диктатура виховання (хоча так найчастіше і буває), а й розбіжність поглядів/характерів дитини та її близьких. Наприклад, активного, грайливого непосиду батьки пристрасно бажають навчати музиці, і чадо годинами сидить, скривившись,з ненависним інструментом. Або навпаки, тато будь-що хоче зробити з тихоні-пацифіста, що любить малювати і читати, зірку карате, чому малюк згинається під вагою дисципліни і незвичної активності, коли потрібно на когось нападати або захищатися від нападів.
Спина – дзеркало душі
Шведські вчені-медики на основі досліджень індійського невролога Вілейанура Рамачандрана довели: діти чудово «зчитують» і копіюють не лише батьківську манеру говорити, їхню інтонацію, окремі слова чи фрази, а й манеру рухатися. Ось чому діти часто нагадують своєю ходою чи звичкою схиляти голову, складати руки власних маму чи тата. Уявіть собі, наші діти на макро- та мікрорівні «віддзеркалюють» наші рухи – за це відповідають «дзеркальні» нейрони головного мозку. Вони активно входять у роботу, коли людина освоює якусь нову дію чи спостерігає, як його виконує інша людина. І якщо тато чи мама сутуляться під час ходьби або сидячи за столом, на жаль, цю погану звичку може «перейняти» і дитина. Є над чим задуматися і попрацювати, чи не так?
