5 порад, що робити, щоб не втратити тендітну довіру своїх дітей
Відомо багато чого, за що підлітки своїм батькам дорікають, чому дратуються, на що зляться, за що ненавидять. І цілком зрозуміло, чому батьки, дивлячись на уїдливу, похмуру, свою дитину, що постійно огризається, зі смутком думають, що втратили її любов безповоротно. Стосунки батьків із підростаючими дітьми у розпал пубертату завжди непрості. Але я щодня маю щасливу можливість спілкуватися і з одними, і з іншими, бачу сумніви та самобичування батьків, бачу колючість та «праведний гнів» тінейджерів і, крім інших спостережень, я бачу: підлітки люблять своїх батьків! Просто дещо витончено, законспіровано та тихо…
Тож поговоримо, за що ж.
За щирість та людяність
Найпоширеніша скарга у підлітків: «вони мені говорять одне, а самі роблять інше – отже, брешуть». До того ж охолола маска «Батька», на думку тінейджерів, зовсім не має в своєму розпорядженні щирих задушевних розмов, до яких так апелюють батьки («Він мені нічого не говорить!», «Вона днями безперервно мовчить – нічого не розповідає!»). А ще це нашаровується на одночасне розширення світогляду дітей та розуміння того, що «не все так, як мені говорили», «світ жорстокий, а не прекрасний – мені збрехали», «є зрада та обман». У своїй категоричності підлітки починають бути підозрілими, потайливими і озлобленими, бо тепер доводиться покладатися тільки на себе і відкривати світ заново, тому що «всі брешуть» і нікому довіряти не можна. І коли в цьому повному недомовках і несподіванок світі з’являється людина, яка щиро говорить про свої почуття, про свої болі та страхи, для тінейджерів це як ковток свіжого повітря, коли можна розслабитися хоч ненадовго і не думати про те, що треба бути напоготові.
Чого не можна робити, щоб не втратити тендітну довіру:
1. Розповідати секрети дітей будь-кому! Навіть чоловікові/дружині або найкращому другові сім’ї. Якщо вам довірилися, вважайте, що дали ключ від потайної кімнати. Будьте обережним і співчутливим гостем, інакше вас більше не покличуть. Те саме стосується інтимних подробиць у контексті зовнішності, любовних історій, почуттів, які ви могли спостерігати у свого чада.
2. У сварках згадувати як закид недоліки та помилки, які раніше припустився підліток, особливо, якщо він сам вам про ці помилки розповів. А то потім не розповідатиме.
3. Заходити на територію підлітка без дозволу. Про кімнату – зрозуміло: стукаємо. Те саме правило діє на дрібніших (але не за значенням) рівнях: у шафі, робочому столі, сумці або рюкзаку, кишенях куртки. Дивним чином підлітки дізнаються, коли в їхній «фортеці» побував «чужий» — так само, як батьки дізнаються, що дитина курила чи приводила додому компанію без дозволу батьків.
Що важливо:
1. Розповідати про свої почуття та стани. Про все! Про добре і радісне – само собою: що пишаєтеся, що задоволені, що щасливі. І про погане теж обов’язково: що сумуєте, що боїтеся, що злитесь чи незадоволені. Заявляйте про свої емоції, щоб дитина розуміла, яка саме її дія викликала у вас такий стан, а також що ви здатні керувати своїми емоціями. А ще це дає можливість згодом і підлітку розуміти, як він може впливати на вас, чим тішить і чим вражає. І так, якщо відчуваєте, що неправі, попросіть вибачення, коли охолонете. Це аж ніяк не зменшить вашого авторитету, але покаже, що ви досить сильні, щоб визнавати свої помилки. З дітьми, з якими у мене створювалася найбільша прихильність, ми проходили конфлікти, і я часто перепрошувала перша за зриви. І саме це допомагало нам швидше знаходити спільну мову та зближуватися.
2. Ділитись своїми переживаннями та спогадами: про юнацьке кохання, підліткові витівки та дитячі пустощі, про страхи у відносинах зі своїми батьками та вчителями, думки про життя та світ. Діліться! Це буде абсолютно суб’єктивна ваша точка зору, не істина в останній інстанції, але доказ того, що всі ми маємо право на свій світогляд, у тому числі і ваш(а) син/дочка. Діліться також своїми помилками та гріхами: будьте щирі в тому, про що шкодуєте, як і в тому, що згадуєте з гордістю. Це ще й про здатність бути звичайною «смертною» людиною, знявши маску «Ідеального батька». І це ще один пункт, за який батьків люблять підлітки.
За вміння бути щасливими
Підлітки приносять чимало клопоту, а іноді й страждань. Але саме страждаючими та нещасними своїх батьків бачити вони ніяк не хочуть. Якщо коріння чахне, то дерево не проросте міцним і здоровим? Вміння бути щасливими людьми (і навіть, але не на першому місці — батьками) – дар, що передається у спадок. Це означає, що, будучи щасливими, нам легше ощасливити і наших дітей, легше прищепити їм оптимістичний погляд на життя, витягти з «сумки». Коли я запитую підлітків, що вони хотіли б побажати своїм батькам, вони в один голос стверджують: зайнятися собою. І це не так про «не чіпай мене і не лізь у моє життя», як «налагодь своє життя і відчувай щастя від нього!». Ось вам і доказ витонченості підліткової любові: зізнатися в ній так, щоб явно не було видно зізнання. Простежте, щоб у вашому житті були не тільки діти, а й хобі, друзі, подорожі, релакс та справи для душі. Тоді ваш підліток зітхне з полегшенням і піде влаштовувати своє життя, а не «рятувати» матір та батька своєю присутністю чи добрими оцінками.
Звичайно, це не означає, що треба веселитися, навіть якщо дитина сумує. Здорова частка співчуття та підтримки у складних ситуаціях – це те, за що підлітки будуть вам вдячні. Про це є наступний пункт.
За розуміння
Скільки б разів ви не попереджали про небезпеку і не вчили, як чинити правильно, підліток все одно зробить по-своєму і напевно помилиться. Іноді нам так складно спостерігати за тим, як бурхливий потік подій несе нашу дитину до невідворотної прірви розчарувань, розпачу, втрат та болю, і найприродніше — кинутися рятувати, поки ще можна. Іронія полягає в тому, що врятований так і не зрозуміє, від чого його врятували і, ймовірно, навіть виллє на вас всю накопичену злість за зірваний вояж. Спостерігати зі стійкістю і терпимістю за фатальним потоком, а потім опинитися поряд у момент падіння, допомагати зализувати рани та розділити горе – ось нелегка доля батьків, яку підлітки називають «розумінням». І не здумайте сказати «адже я тобі говорив(а)». Падати боляче, неприємно і прикро, у момент падіння уроки засвоюються із нищівною чіткістю, тому додатково вчити не варто. А ось що варто – поспівчувати та погорювати разом. Бути в моменти слабкості, але потім про цю слабкість не нагадувати і не чекати подяки за свою допомогу. Це мовчазний договір, невимовний секрет, який спільною, прожитою колись реальністю, просто залишиться між вами. Тоді, по закінченні років, дорослий юнак зможе сам сказати: «Мама мала рацію». І скаже це із любов’ю.
І пара слів про те, як підлітки виявляють свою любов
Слова «Я люблю тебе», «Я такий радий, що ви мої батьки», «Мені так з вами пощастило», «Дякую тобі за щось конкретне» — рідкісні пташки в лексиконі підлітків, коли вони говорять з батьками. Зате огризання, підколи, уїдливість та тролінг ви почуєте неодноразово. Згадуючи себе, спілкуючись і розпитуючи самих тінейджерів, я б склала список виразів – зізнань у любові «по-підлітківськи». Отже, якщо ви почули щось подібне з незлобною інтонацією:
— Ох, ну куди мені від вас подітися?
— Які ж ви в мене древні…
— Ви такі милі, коли тупите…
— Спасибі за все. (Крапка!)
— Дякую, що народили.
— Ох, маман-маман… (закочені очі)
— Мам/тат, щось я зажурився …
— знайте, що вам щойно освідчилися в любовіі! Можете відповісти «Я теж тебе люблю» і потріпати свого підлітка по голівці, незважаючи на досаду та опір останнього.
І останнє…
Я ставила багатьом підліткам конкретне запитання: «Чи любиш ти своїх батьків?» І отримувала у повальній більшості (а з меншістю при подальшій роботі ми теж виходили на цей результат) одну відповідь – так! З додатковими уточненнями: просто часто вони закручують гайки, просто вони мене не розуміють, просто вони обмежують мою свободу і намагаються виховувати. Просто, просто, просто… Але, звісно, я люблю своїх батьків, люблю маму, люблю батька, люблю бабусю/дідуся. Я просто не можу це вимовляти вголос, це вище моїх сил. Можливо, я скажу їм це через пару років…»
Терпіння, мудрості, щастя та любові у ваші родини, батьки! Знайте, що вас люблять діти!
