Розвиток людини можна уявити собі як сходинки, кожна з яких є певним етапом розвитку.
Для того, щоб піднятися на вищий щабель у своєму розвитку, дитині необхідно подолати попередні. Однак підняття на кожен щабель вгору потребує від дитини неабияких зусиль. Інколи їй важко піднятися самій, без сторонньої допомоги.
Дитина починає свій рух угору тоді, коли сама знаходить відповідь на певне запитання, проходить через свого роду конфлікт або кризу внутрішнього розвитку. Ми розуміємо під цим особливий момент у житті кожної людини, момент вибору між прогресом (розвитком) і регресом (або застоєм).
Для того, щоб перейти на наступну сходинку, дитина має зробити відповідний вибір.
🧩 Немовля (від народження до кінця 1 року). У цей період завдяки материнській турботі закладаються основи здорової особистості у вигляді загального почуття довіри, «впевненості», «внутрішньої визначеності». Людина довіряє соціуму, виходячи з міри довіри до своєї матері. Почуття недовіри, страху, підозрілості з’являється, якщо мати ненадійна, неспроможна, відкидає дитину.
🧩 Раннє дитинство (від 1 до 3 років). Дитина починає самостійно діяти (наприклад, стояти, ходити, дертися, вмиватися, одягатися, їсти). Ідентичність дитини на цій стадії може бути позначена формулою: «Я сам» і «Я – те, що я можу». Розумна дозволеність сприяє становленню автономії дитини. У разі постійної гіперопіки або ж, навпаки, коли батьки очікують від дитини занадто багато з того, що лежить за межами її можливостей, у неї виникає сумнів і невпевненість у собі, слабка сила волі.
🧩 Вік гри (від 3 до 6 років). У дошкільному періоді розгортається конфлікт між ініціативою і провиною. Діти починають цікавитися різними видами діяльності, пробувати нове, контактувати з однолітками, з готовністю піддаються навчанню і вихованню. Це вік, коли головним почуттям ідентичності стає «Я – те, що я буду». Заохочення починань дитини сприяють становленню ініціативності, розширення меж незалежності, розвитку творчих здібностей. При надмірному контролі і обмеження діяльності у дітей виникає сильне почуття провини. Діти, охоплені почуттям провини, пасивні, скуті і в майбутньому мало здатні до продуктивної праці.
🧩 Шкільний вік (від 6 до 12 років). У цьому віці відбувається вихід дитини за межі сім’ї і починається систематичне навчання. Діти прагнуть дізнатися, що з чого виходить і як воно діє. Ідентичність дитини тепер виражається так: «Я – те, чого я навчився». Навчаючись в школі, діти долучаються до правил усвідомленої дисципліни, активної участі. Небезпека цього періоду полягає в появі почуття неповноцінності, або некомпетентності, сумнівів у своїх здібностях або в статусі серед однолітків.
🧩 Юність (від 12-13 до 19-20 років) – найважливіший період в психосоціальному розвитку людини. Вже не дитина, але ще й не дорослий, підліток стикається з новими соціальними ролями і пов’язаними з ними вимогами. Вони оцінюють світ і ставлення до нього, здійснюють стихійний пошук нових відповідей на важливі питання: «Хто я?», «Ким я хочу стати?». Підлітки відчувають пронизливе почуття своєї непотрібності, душевного розладу і безцільності, іноді кидаються у бік «негативної» ідентичності, делінквентної (відхиленої від норми) поведінки. Позитивна якість, пов’язана з успішним виходом з кризи періоду юності, – це здатність зробити свій вибір, знайти свій шлях у житті і залишатися вірним взятим на себе зобов’язанням, прийняти суспільні підвалини і дотримуватися їх.
©МПАПМ
