Саме батьки розвивають в дитині бажання осягати нове і вчитися
Багато батьків, у яких є діти шкільного і дошкільного віку, стикаються з проблемою відсутності мотивації до навчання у дитини. Половина людей здаються на шляху до своєї мети, тому що їм ніхто не сказав: «Я вірю в тебе, у тебе все вийде!»
Як же сформувати у школяра бажання вчитися? Як зробити так, щоб у нього не пропадав внутрішній стимул пізнавати нове, незалежно від того, скільки зусиль треба буде для цього докласти? Як сформувати мотивацію до навчання у школяра, який вважає, що вчитися в школі нудно?
Одна з основних проблем сучасної педагогіки — відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання. У одних дітей мотивація ще до навчального процесу зникає, не встигнувши з’явитися, в інших — з різних причин втрачається з часом.
Чому це відбувається, хто винен і в чому причини розберімося разом.
В інтернеті, та й книжкових магазинах є велика різноманітність на цю тему, та й у всіх батьків є своя думка з цього приводу. Однак питання залишається актуальним і донині в багатьох сім’ях.
Деякі батьки пропонують ставити в приклад сьогоднішніх успішних людей, олігархів, лякають роботою двірником і вантажником, а хтось упевнений, що інтерес дитини до навчання залежить від вчителів і психологів, тим самим перекладаючи з себе відповідальність на плечі школи.
Інші ж пропонують радикальні способи розв’язання цього питання: карати за погані оцінки, позбавляти комп’ютера, планшетів, телефону, прогулянок, спілкування з друзями та смакоти за кожну оцінку нижче 8 балів. Серед таких батьків зустрічаються і ті, хто вдається до старих перевірених методів, як ремінь.
Мотивація з точки зору науки
Для початку розберемо джерела походження терміна «мотивація».
Походить це слово від англійського «movere» — «рухати». Іншими словами, мотивація — це те, що рухає людиною, змушує її із завзятістю і наполегливістю виконувати те чи інше завдання і йти до поставленої мети. Мотивована людина легко досягає інтелектуальних, спортивних та творчих успіхів.
Мотивація до навчання запрограмована в нас від природи: отримане знання або заволодіння новим вмінням винагороджується виплеском гормонів щастя.
Навчання можна навіть перетворити в одержимість, тому дуже важливе правильне дозування стимуляції.
Якщо дитина не знає точно, чи зможе вона зробити завдання, і, однак, справляється з роботою, ступінь відчуття успіху найвища. І, звичайно ж, мотивація до навчання у школяра стає дуже сильною.
А ось якщо очікуваної винагороди або похвали не слідує або пред’являються підвищені вимоги, система винагороди лопається.
Те ж саме відбувається, якщо успіх стає звичним. І в цьому випадку сформувати у школяра бажання вчитися буде практично неможливо.
Напевно, ви помічали це явище у своїй дитині: перший раз, зумівши правильно розкласти картинки, кубики або конструктор вона пишалася собою, а на четвертий — п’ятий раз, залишалася абсолютно спокійною. Це і є мотивація до навчання з наукової точки зору.
І зароджується вона зовсім не в школі, а набагато раніше — ще в дитячому віці в домашніх умовах. Саме батьки розвивають в дитині бажання осягати нове і формують у неї бажання вчитися.
Багато з нас при вихованні дітей вибирають різні способи посилення мотивації до пізнання. У кожного з цих способів, в залежності від стилю виховання, різні результати, в кожному з них є позитивні й негативні сторони, але, найголовніше, це стимулює, нас батьків, до самовдосконалення протягом усього життя.
Психологічний аспект, що відкриває завісу таємничості в питаннях вибудовування мотиваційної лінії у дітей. Підсумком формування мотивації до навчання є шкільна успішність.
Але для багатьох школярів та їхніх батьків час, відведений для виконання домашніх завдань, стає щоденним випробуванням терпіння. Батькам доводиться багато раз закликати дитину сісти за уроки.
Замість того щоб робити уроки, учень дивиться у вікно, малює маленьких чоловічків в зошиті або гризе олівець, або його неможливо відірвати від телевізора або комп’ютера. Батьки втрачають терпіння, і — одне за одне — розгорається скандал.
Дитина не отримує задоволення від навчання, перебуваючи під постійним тиском дорослих і, як наслідок, повністю втрачає інтерес і бажання вчитися. Батькам все складніше знаходити аргументи для посилення мотивації до навчення, адже в розумінні дитини затверджується впевненість: школа — це каторга.
Подібне відбувається з багатьма дітьми, і справа тут не в нестачі здібностей …
Шкільні успіхи та невдачі не є показником виключно розумового розвитку і здібностей школяра. Шкільна успішність, скоріше, це сума умінь, навичок, знань і бажання вчитися.
Дитині, що не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання і зуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, своєю чергою, веде до відхилень у поведінці.
Щорічно у більшості учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання знижується. Причому якщо раніше в таку категорію дітей потрапляли, в основному, підлітки — у зв’язку з перехідним періодом — то тепер неухильно знижується мотивація до навчання навіть у малюків у початковій школі.
З чого все починається?
Помилка батьків №1.
Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому, що вона багато знає для свого віку.
Але інтелектуальна готовність — це не синонім готовності психологічної, яка визначається рівнем розвитку довільної поведінки, тобто умінням дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що їй хочеться в цей момент, а те, що робити необхідно.
Тут важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки те, що їй подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. І це завдання ще дошкільного віку.
Помилка батьків №2.
Дитину рано віддають в школу.
Не можна скидати з рахунків біологічне дозрівання (кістковий і зубний біологічний вік). Біологічно недозрілу дитину краще в школу не віддавати, тому що у неї не сформована рука.
Перевірити чи сформована рука можна наступним чином: попросити дитину ставити крапки в клітинки. У нормі дитина проставляє 70 точок за 1 хвилину. Якщо результат нижче, то цілком можливо, що рука ще не закостеніла.
Що стосується зубів, до моменту надходження дитини в школу у неї повинні помінятися 4 передніх зубів: 2 внизу і 2 вгорі.
Таким чином, біологічна неготовність дитини до школи веде, як правило, до важкої шкільної адаптації (дитина швидко втомлюється і не справляється), а це велика ймовірність того, що дитина починає тихо ненавидіти школу.
Помилка батьків №3.
Діти не відвідують дитячий садок.
Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина змушена, для того, щоб грати з іншими, дотримуватися правил, навіть якщо їй не дуже хочеться, рахуватися з чужою думкою і бажанням, жити в колективі.
Помилка батьків №4.
Негаразди в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруженням під час переживань з приводу своєї сім’ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання та оцінок — у неї просто не вистачає на це енергії.
Помилка батьків №5.
Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті — діти, які організовані крім школи, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, не дивлячись на навантаження, більш мотивовані на навчання.
Помилка батьків №6.
Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щось зробити не так, як треба, «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі та дідусю на батьків)
Помилка батьків №7.
Неправильні методи виховання: придушення особистості, загрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.
Помилка батьків №8.
Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини; батьки бачать злісне небажання, лінь, тоді, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичний стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.).
Помилка батьків №9.
«Вбивання» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, «загін» дитини в ситуацію неуспіху, невдачі та ін.
Помилка батьків №10.
Проектування своїх очікувань на дочку чи сина — це, напевно, найпоширеніша помилка батьків, не завжди навіть усвідомлювана.
Батьки вірять в те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і часом не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися в цікавих для них областях.
***
Скільки б ви не пояснювали, що вчиться вона для себе, в розрахунку на майбутнє, навряд чи це дійде до свідомості дитини. Запам’ятайте, маленькі діти вчаться для вас, заради вашої похвали і вдячності. Не набридайте їй нотаціями, а зробіть ставку на допитливість. Тоді і навчання стане для неї радісним відкриттям, і коло інтересів поступово розшириться.
Пам’ятайте, що Ваша дитина — це особистість, яка Вам нічого не повинна, але до якогось моменту залежить від Вас і потребує Вашої підтримки і в Ваше визнання її, як особистості.
