Цю гру люблять діти всієї планети. Закривати личко руками, ховатися від мами за шторою або під столом, а потім з’являтися, оглушуючи всіх радісним «ку-ку». Така нехитра гра, але для малюка вона означає набагато більше, ніж ми можемо собі уявити.
Де Оля? Я її не бачу! Ну куди ж ти сховалась? Ай-яй-яй, навіть уявити не можу! Де б ця розумна дівчинка могла бути? Обличчя малюка прикрите тонкою хусткою, дев’ятимісячна Оля затамувала подих. Раптом мама відкриває її личко: “Ку-ку!”
І воно сяє усмішкою. Але тут мама закриває своє обличчя руками і улюблені очі зникають. “А де мама?” – Запитує знайомий голос. Повністю захоплена грою, з широко розкритими очима та відкритим від подиву ротом, Оля чекає. «Ку-ку! Я тут!” І улюблене обличчя з’являється знову. Оля сміється. Вони із мамою зіграють у цю гру ще не раз. І завжди вибух сміху та радості забезпечений.
Для того, щоб правильно оцінити значення цієї гри для малюка, необхідно знати особливості його розвитку. Дитина лише у 6–8 місяців починає усвідомлювати власне існування, відокремлювати себе та своє тіло від мами та навколишніх предметів. Вона поки нечітко уявляє можливості, свої та світу навколо нього: малюк вважає, що якщо він закрив обличчя руками, то світ та мама зникли.
Маля починає пізнавати навколишній світ: з його розлуками, зустрічами та незрозумілим ритмом. Він заплющує очі ручками, і кохана мама кудись зникає. Страшно! Але тут поряд чується її голос, близький та коханий: «А де ж Сашко?» Сашко розплющує очі. І бачить, що мама знову тут. Малюк радісно сміється. Ще б пак: він керує подіями, може змушувати цей світ то з’являтися, то зникати і навіть повертати маму! Вміння впливати на навколишнє приводить його у захват, народжує віру у свої сили. А здивування мами та її веселий сміх лише посилюють радість від «управління ситуацією».
До речі
Гра в «ку-ку» поширена в багатьох країнах, грати в неї рекомендують багато англомовних посібників з виховання. У США, наприклад, здатність малюків грати в ку-ку включена в Денверський скринінг-тест розвитку (DDST), що допомагає виявляти затримки психічного розвитку. Такий критерій використовується у Франції для діагностики деяких станів, наприклад, аутизму.
Я тебе не бачу, але ти є
Маля заплющило очі, і мама зникла. Але її голос, такий рідний і знайомий, звучить зовсім поруч. Значить, мама нікуди не пропадала! Ось ми й підійшли до нового відкриття. 8-10 місяців – вік, коли дитина робить гігантський крок у сприйнятті навколишнього світу. Вона відкриває, що предмети та люди, що оточують її, продовжують існувати, навіть будучи невидимими. Тепер малюк здатний уявити собі відсутній предмет, наприклад заховане обличчя мами. Саме тому гра в хованки має велике значення у цьому віці. Вона дозволяє малюкові переконатися, що один, і два, і двадцять два рази зниклий предмет здатний повернутися назад. Значить, він нікуди і не зникає!
Має ця гра і ще одну перевагу. Вона проста та консервативна. І фрази, і весь ритуал гри нехитрі і можуть день у день залишатися незмінними. А для дітей, які тільки починають набувати впевненості в собі та відчуття сталості в навколишньому світі дуже важливе.
Ліки проти страху
Звісно, закривати очі страшно. А раптом мама більше не з’явиться? Чи варто ризикувати? Але гра надає можливість пережити страх самотності, навчитися сприймати відсутність мами та представляти її повернення, перебуваючи у спокійній обстановці. Адже це лише гра. «Ку-ку» допомагає дитині легше переносити почуття розлуки, туги, втрати, страху, вона ніби грає з цими відчуттями і вчиться керувати ними.
Навички гри в Ку-ку використовуються дітьми і для безболісного знайомства з великим світом. Зіткнувшись з чужими людьми і незнайомою обстановкою, вони закривають обличчя руками або ховаються за маминою спиною, змушуючи світ зникнути. Для них це спосіб зняти напругу без крику та плачу, трохи відпочити у безпеці. Але цікавість бере гору, і, навчаючись долати свій страх, малюки несміливо виглядають з укриття. А якщо незнайомі люди зараз почнуть грати з ними в таке знайоме «Ку-ку», лід відчуження розтане, і діти з радістю почнуть спілкуватися.
Маленька Мілана (1 рік) виходить у двір. Вона ще не зовсім освоїлася в цьому новому для неї життєвому просторі: під час прогулянок мама часто клала її спати в коляску. Мілана оглядає двір, бачить бабусю, що сидить на лавці, і радісно прямує до неї. Адже це її улюблена бабуся, з якою завжди спокійно та легко. Мілана підходить ближче і бачить, що бабуся чужа, незнайома. Від переляку та несподіванки Мілана опускає голову їй на коліна, зариваючись обличчям у її спідницю, та завмирає. Незнайомка здивована і зворушена таким несподіваним проявом ніжності з боку малечі. Вона не здогадується, що Мілана зараз бореться з почуттям страху. Дівчинка не розплакалася, а просто змусила страшний світ зникнути і таким чином зняла свою напругу.
І, нарешті, гра в хованки — чудова сімейна традиція, яка зближує і приносить велику радість усім учасникам. Якщо тато навчиться цієї нехитрої гри, то малюк зустрічатиме його веселим «Ку-ку». Це так чудово – радіти разом з татом, за яким він сумував весь день! Мине час — і дитина зустрічатиме його «дорослішим варіантом», ховаючись під столом і в шафі. А ще через якийсь час він сміливо вийде у двір, щоб пограти у хованки зі своїми однолітками.
Гра в хованки – чудовий спосіб пізнання навколишнього світу і можливість навчитися легше переносити страх залишитися на самоті.
————
Малюк у перший рік свого життя робить приголомшливий стрибок у розвитку. І гра в хованки сприяє цьому прогресу. Вона безпосередньо пов’язана з розвитком його здібностей до сприйняття, спілкування та рухової активності.
