Батьки, я вас благаю, не підвищуйте голос на свою дитину, не руйнуйте її життя!

Батьки, я вас благаю, не підвищуйте голос на свою дитину, не руйнуйте її життя!

Коли в родині народжується маля, його батьки дають собі обіцянку ніколи не підвищувати на нього голос, виховувати терпляче, з турботою, ласкою і розумінням. Але так виходить далеко не у всіх…

Реальність така, що для того, щоб залишатися з дітьми завжди спокійними і врівноваженими, батькам потрібні не просто залізні, а титанові нерви. Проте, як і в усьому, головне – це бажання, і мами з татом повинні докладати всі зусилля, щоб тримати себе в руках. На це є безліч причин, але зараз хотілося б зупинитися на трьох найголовніших:

1. Крик не кращий, ніж фізичне насильство

Дослідження показують, що крики так само негативно впливають на психіку дитини, як і фізичне покарання. Якщо батьки постійно кричать на своїх дітей, ті потім страждають від психічних проблем не рідше, ніж ті, хто в дитинстві зазнавав побоїв і т.д.

2. Крики = психологічні травми

Якщо на дитину постійно кричать, критикують, ображають, залякують, то вона обов’язково згодом зіткнеться з такими наслідками, як низька самооцінка, депресія, тривожність, агресивність та інші прояви девіантної поведінки. І це тільки в легких випадках. Може бути і набагато гірше.

3. За допомогою крику нічому не навчиш

Виховати дитину хорошою людиною за допомогою криків неможливо. Кричачи, ви тільки змусите її відчувати себе нелюбимою, поганою, яка не заслуговує на добре ставлення і так далі. Мозок дитини неймовірно сприйнятливий до агресії і злості. Більш того, малюк почне брати з вас приклад і теж всі проблеми стане вирішувати деструктивно. У такій ситуації дорослим важливо зрозуміти, що саме вони винні в виниклій проблемі, оскільки діти просто скопіювали їх власну модель поведінки. Значить, потрібно шукати рішення і в собі в тому числі.


Звичайно, іноді буває дуже непросто стримуватися і залишатися спокійним. Часом це здається неможливим. Але ви повинні намагатися.

Якщо відчуваєте, що закипаєте, вийдіть з кімнати, заспокойтеся і тільки потім почніть розмову з дитиною. Якщо ж впоратися з негативом не вдалося, і все вирвалося назовні, не звинувачуйте себе занадто сильно. Обміркуйте ситуацію, зробіть висновки і обов’язково вибачтеся перед малюком за свій гнів і образливі слова. До того ж не забудьте нагадати йому про свою любов, розкажіть, як багато він означає для вас, і як вас засмучує його погана поведінка.

У будь-якому випадку, пам’ятайте, що світ для ваших дітей починається саме з вас! А це величезна відповідальність.

Як навчитися не кричати на дитину?

На семінарах, які я проводжу для батьків, є вправа, яка допомагає зрозуміти, що відчуває дитина, коли на неї кричать. Проходить вонa так:

Батьки розбиваються на пари. Один учасник пари повинен стояти і кричати на іншого з якогось вигаданого приводу, а інший учасник, в свою чергу, повинен сісти навпочіпки або встати на коліна, щоб бути набагато меншим ростом і говорити тільки одну фразу “Я маленький і просто хочу, щоб мене любили”.

Приблизно на третьому повторенні цієї фрази, той дорослий, який знаходиться на місці дитини, починає плакати, сльози ллються без зупинки… Приходять дуже сильні почуття. Часто, спогади зі свого власного дитинства… Після цієї вправи кричати на свою дитину стає практично неможливо. Всі учасники говорять про те, що вперше насправді глибоко відчули, що відчуває в цей момент дитина…

– Катерина Буслова, психолог

Джерело