Обрядовість: від народження до почину на прикладі сіл Авдіївки та Шаболтасівки 19 – поч. 20 століття.
Жінки, дізнавшись про вагітність намагалися якнайдовше не розповідати оточуючим про своє цікаве становище. Досить часто члени родини, що проживали під одним дахом до останнього не здогадувались про майбутнє поповнення у родині. Інформацію про поповнення заміжні жінки розкривали тільки власному чоловікові та свекрусі (аби в подальшому отримати звільнення від тяжких фізичних робіт). З рідною матір’ю інформацією не ділилися, оскільки вважали, що всі переживання рідної матері можуть нашкодити під час виношування та посилити в рази біль під час пологів. Рахувалося, чим більше людей будуть знати – тим більше породіллі мучитися.
Більшість народжень дітей відбувалося у законному шлюбі. Однак, не поодинокі випадки народження і поза шлюбом (близько 7 %). У випадку народження поза шлюбом дитині надавалося дівоче прізвище матері, з припискою «незаконнорожденный». По-батькові не вказувалося ні при народженні, ні в подальшому житті. Практично всі жінки, що народжували поза шлюбом у майбутньому виходили заміж. То ж говорити про суспільний осуд не доводиться. Односельці певною мірою толерантно відносилися до такої ситуаціі. «Чий би бичок не стрибав, а телятко буде наше».
Середній вік перших пологів у 19 ст. та на початку 20 ст. для жінок – 20-22 р. Випадків, коли народжували в 16-17 р. – одиниці і то спробуй відшукати. Час активного дітонародження в основному – 20-25 років від перших пологів, тобто жінок, що народжували у 45-47 р. – досить значна кількість. Зустрічаються випадки народження жінками у віці від 55 до 65 років. Жінки народжували у середньому кожні 2 роки. У випадку, якщо вагітності йшли одна за одною без перерви, новонароджені часто помирали «по недоразвитию организма». Серед чоловіків: батьками ставали від 18 до 95 років.
За часів кріпацтва вагітні жінки не звільнялися від важких фізичних робіт, тому досить часто таке навантаження мало трагічні наслідки для жінки та дитини. Вже з 1860 років ставлення до вагітних у Авдіівці і Шаболтасівці змінилось. Вдома їх оберігали від тяжкої фізичної праці. Хоча і не звільняли від праці взагалі. Такі зміни та професійна допомога повитух значно знизили смертність серед породіль під час пологів та після.
У день пологів, під час переймів, жінка розходжувалася подвір’ям, на вулицю не виходила, адже в ті часи «пристріт» ніхто не відміняв. Народжувати йшли переважно до клуні або ж до хати. До того часу вже висилали гінця з домашніх – до баби-повитухи.
Ой дам тобі, бабусенько, Каробочку сім’я, Да примайся, бабусенько, За має насіння. Ой дам тобі бабусенько, Каробочку бобу, Да примайся, бабусенько, За маю утробу. Ой дам тобі, бабусенько, Красні чаботи, Да примайся, бабусенько, За маі животи.
Баба-повитуха користувалася неабияким авторитетом серед жінок. Досить часто майстерність повивання передавалась від матері до доньки, і одна повитуха приймала усіх дітей однієї сім’ї.
Функція повитухи на селі в ті часи включала не тільки «акушерську майстерність», але й певною мірою реалізацію тисячолітнього обряду повивання.
Так, йдучи на пологи, баба-повитуха обов’язково несла з собою ритуальні предмети: хліб та сіль, освячений ніж, приготоване зілля, прядиво, простирадло та святу воду (що брали на куттю).
По дорозі заходила сама (або просила поміч) до церкви та замовляла акафіст Діві Марії. Часто просила відкрити царські ворота, оскільки вважалося, що таким чином дитя легше приходить у цей світ.
Робота повитухи починалася з молитви Діві Марії та поклонів перед іконами. Розрізання ножем простору, що символізував розрізання пут, що перешкоджали легкому народженню. На першому етапі ведення пологів повитуха спостерігала за породіллею, обстежувала родові шляхи породіллі, поглажувала поперек та спину, розтирала, стискала черево з метою викликати скорочення матки й полегшення виходу дитини. До того ж часто повитуха сама вибирала, яке положення краще прийняти породіллі для народження дитини. Переважно жінки народжували стоячи на колінах, на соломі з вівса (яку в тому числі додавали у воду для купання породіллі після пологів).
У випадку тяжкого перебігу пологів, повитуха застосовувала різні заходи: давала пити настій з квітів жита, листя кропиви, пирію, давала дути породіллі пляшку, поїла “братками”. Обкладала породіллю теплою мокрою пряжею з конопель та льону, обв’язувала рушником, у який завертали свячену паску. Кропила освяченою водою.
Часто важкі пологи пов’язувалися з попереднім гріхом. Тому у такі моменти всі мали попросити вибачення – і баба-повитуха, і жінка, і чоловік. Просили прощення у Бога та людей. Все це супроводжувалося молитвами та замовляннями:
«Святі мости мостили, Із неба до землі. Одслонітися заслони костяниє, А ти Петро й Павло берить ключі золотиї, А ви, янголята, беріть боленята. Царські врата одкриваються, Хлопчик чи дівчинка, на світ нарождаються».
Після народження дитини, баба-повитуха відрізала пуповину на два пальці та зав’язувала пупа конопляною пряжею. Вірили, що конопля гарний антисептик, а також подарує і матері, і дитині наступну плодовитість. Бідні сім’і вчиняли гріх і просили перев’язати іншим, аби спинити народжуваність. Відрізаючи свяченим ножем пуповину повитуха промовляла «Відрізаю на вік, на сто літ». Пуповину відрізали «дівці» на гребінці, а «хлопцу» на сокирі. Аби останні були роботящі.
Після народження дитини баба-повитуха промовляла над дитиною та матір’ю молитву. Тричі охрещувала хрестом дитину: во Ім’я Отця, і Сина, і Святого духу, окропляла святою водою та відправляла на подушку, на піч.
Якщо дитинка народжувалася хвора та слабка, батько дитини читав молитву та давав дитині ім’я: хлопчику – батькове, дівчинці – материне. Якщо дитина виживала до завтра, батюшка в церкві міг залишити дане ім’я, або ж дати по святкам на власний розсуд інше. Нехрещеними не помирали. Якщо ж дитина помирала при пологах, все одно інформацію про неї заносили до метричної книги з вказівкою, що новонароджений помер при пологах. Поховання такої дитинки відбувалося за загальному кладовищі.
Далі повитуха готувала купель для дитини. Виходячи зі стану новонародженого – підбирала трави: череду, м’яту, петрові батоги, ромашку, чистотіл, любисток, квітки півонії та калини. У випадку якщо дитина народжувалась слабкою: “Як дитя родиться пусте, худе, то дитя купають у братках”; у півонах купали при епілепсії, у сокирках польових – при безсонні. До води додавали «попел» чи срібні монети. Дітей купали у пелюшках, після купання змінювали на сухі. Такий порядок сім’я мала дотримуватися до того часу як дитина піде сама. Крім того, баба-повитуха давала цінні поради щодо поводження з дитиною, як брати, як класти, основи «гімнастики»: «колєно до локтя тричі» аби ноги «ровниє були, а не колєсом» , які трави і коли давати, тощо.
На цьому робота повитухи не закінчувалася. Далі слідували купання породіллі, зливки, догляд за породіллю і немовлям та хрещення.
