«Не привчай дитину до рук!» Це що за порада така?

«Не привчай дитину до рук!» Це що за порада така?

Життя без дотиків не можливе. Особливо в дитинстві.

Є така думка, що не варто часто або довго тримати дитину на руках, а то «потім з рук не злізе». Можливо я не права, тільки здається мені, що справа не тільки в «привчанні».

Новонароджені діти ще не встигли ні до чого звикнути, а вже ведуть себе по-різному. Хтось спить по п’ять годин поспіль, хтось подрімає пів годинки і знову вимагає маминої уваги. Але незалежно від тривалості сну, в період неспання зазвичай всі хочуть маминої уваги.

Довелось мені якось побувати в дитячій лікарні, де була ціла палата з дітками, від яких відмовились батьки. Великі вікна в стіні, яка відділяє палату від коридору, дозволяли бачити кожного з дев’яти залишених немовлят. Контроль через скло. Кожні три години приходила медсестра, щоб підмити, змінити підгузник, переповити, дати пляшечку з сумішшю. По п’ять хвилин на маніпуляції з кожною дитиною. І знову вони залишалися одні на три години. Їх вже точно ніхто до рук не привчав. Були діти, які спокійно лежали, але більшість ревіли, кликали…

Діти потребують тактильних відчуттів. І чим менша дитина, тим вища ця потреба. Дотики необхідні для розвитку нервової системи. Дотики необхідні для емоційної регуляції. Дотики – зрозумілий спосіб висловити немовляті любов. Дотики просто життєво необхідні!

Сучасні наукові дослідження підтверджують: діти, до яких торкаються частіше, мають підвищену здатність до виживання в порівнянні з тими, до кого торкалися рідко. Діти, яких пестять і не соромляться обіймати, цілувати, гладити, ростуть більш здоровими фізично, мають більш міцну психіку і менше страждають від труднощів, проблем в житті, ніж їх ровесники, котрі виховуються в умовах тактильної депривації.

Наведу приклад. В одному з європейських дитячих будинків був дуже високий рівень смертності немовлят. Однак, одна дитина, ліжечко якої було поруч із вхідними дверима, цілком добре розвивалася. Вона весь час прибавляла у вазі і була найбільш гармонійною дитиною у всьому дитячому будинку. Виявилося, що жінка, яка прибирала кімнату, зазвичай сідала біля дверей під час своїх перерв на обід. І весь час, поки вона їла, розмовляла з цим немовлям, пестила і обіймала його.

Ще приклад. Теж про дитячий будинок. І про пару близнюків, один з яких був народжений з вовчою пащею. У цьому дитячому будинку дітей зазвичай не беруть на руки під час годування. Дають пляшечку, яку підпирають ковдрою. Так як дитина з вовчою пащею не могла сама смоктати з пляшечки, персонал був змушений під час годування брати її на руки. Ця дитина добре розвивавлася, в той час як інший близнюк повільно набирав вагу і у нього спостерігалися явні ознаки депресії.

Носіть дитину на руках, притискайте до себе, гладьте, обіймайте, масажуйте. Протягом всього нашого життя тілесний контакт і дотики є дуже важливими.

Багато тварин вилизують своїх дитинчат відразу після їх народження, даючи їм потужне відчуття дотику. Природа мудра. Плач немовляти – це поклик природи. «Не бери на руки, а то звикне!» – це помилки розуму.

Не привчай до рук? Так може і до грудей не привчати? А то ж потім відучувати доведеться …

Якщо у малюка є мама, а у мами є ручки, то як цією щасливою обставиною не скористатися? Час швидкоплинний. Період, коли мама може тримати малюка на руках, пролітає дуже швидко. Малюк навчиться бігати і бігати йому буде цікавіше, ніж сидіти на руках. Дитина виросте, набере вагу і мама вже не зможе підняти її. Так що встигайте насолодитися цим контактом і можливістю носити дитину на руках.

Знаєте, що сказав з цього приводу Джеймс В. Прескотт, кандидат наук з Інституту гуманітарних наук, в минулому дослідник з Національного Інституту Дитячого Здоров’я і Розвитку Людини?

«Найпростіший і найшвидший спосіб довести немовля до депресії – не чіпати, не брати на руки і не носити його.»

Анна Бикова