Як реагувати на істерику? Прості правила, які справді працюють

Як реагувати на істерику? Прості правила, які справді працюють

Чи бували Ви у подібній ситуації ?

Дитина голосно кричить, плаче, руйнує все довкола, тупає ногами, падає на підлогу. Мама з татом в шоці, а якщо це ще й трапляється на очах у  інших людей, у громадських місцях чи на важливій події – готові крізь землю провалитись, відчуваючи  злість,  роздратування та сором.

Далі дорослі намагаються припинити істерику в різний спосіб – соромлять, сваряться, б’ють, ігнорують, залишаючи дитину наодинці зі своїми емоціями або одразу дають бажане, аби вона не привертала уваги.

Знайома картина?  Тоді Вам буде корисною, подана нижче, інформація! Тож спробуємо розібратися.

Що ж таке істерика і для чого вона?

Істерика – це важливий і необхідний етап становлення дитини як особистості.

– Дитина, в силу несформованості мови, від самого народження про всі свої потреби повідомляє за допомогою крику.

– Трохи подорослішавши, вона по стереотипу використовує крик в якості найшвидшого способу досягнення бажаного або привертання уваги.

 – В будь- якому випадку істерика – це сигнал, за допомогою якого дитина намагається донести інформацію до значимого дорослого.

– За істерикою маскуються незадоволені потреби й бажання, страх, гнів, образа, сум, втома або хвороба.

Як правильно реагувати на істерику та заспокоїти малюка?

Зберігайте спокій. На обличчі повинні бути нейтральні емоції. Якщо ви відчуваєте гнів, роздратування, злість – варто заспокоїтись – випийте холодної води, змочіть обличчя, руки водою, порахуйте до 20, глибоко подихайте, скажіть собі: “Зараз я повинна зберігати спокій”. Спокійна реакція батьків в рази ефективніша агресивної!

Не залишайте дитину наодинці з її емоціями. Наявність істерики свідчить про те, що дитина не справляється з ними. В силу фізіологічних особливостей у дітей раннього віку не достатньо сформовані нейронні зв’язки в лобних відділах кори головного мозку, які відповідають за контроль над емоціями. Дитині потрібно допомогти заспокоїтись.

Дайте дитині відчути, що ви її союзник – опуститься до рівня дитини, погладжуйте по спині, візьміть за руку, якщо вдасться, обійміть і тримайте, поки не заспокоїться. Нехай виплачеться у ваших обіймах.

Подивіться в очі й проговоріть те, що ви бачите, назвіть почуття дитини: “Я бачу ти наляканий; втомлений; ти розчарований, сердишся, через те, що я не купила іграшку, яку ти дуже хочеш; тобі погано…”

Намагайтесь зрозуміти, що засмутило дитину. Продемонструйте своє бажання зрозуміти: «Коли ти голосно плачеш, я не розумію тебе. Заспокойся і скажи, що ти хочеш і ми подумаємо, що можна зробити»

Не використовуйте заперечення.

Не говоріть дитині категоричне “Ні”:

“Я не куплю цього, тобі не можна солодкого; в тебе й так багато іграшок, ти не вмієш гратись, ти все ламаєш» і т.п.

Погоджуйтеся, але з відстрочкою: “Я бачу ти хочеш цю іграшку, кіндер, цукерку… Я дуже хочу тобі це купити, але зараз у мене недостатньо грошей для цього, а без грошей нам ніхто не продасть. Ми обов’язково купимо якогось наступного разу”

Дитина швидко заспокоюється, якщо бачить, що її розуміють та підтримують. Якщо дитина відчуває підтримку, вона відчуває довіру та близькість до батьків.

Якщо є можливість, виведіть дитину на свіже повітря, змочіть її скроні й долоньки водою, але попередьте про це, щоб дитина не злякалась.

Запропонуйте дитині порухатись, побігати, побити подушку, порвати газету, щоб знизити рівень напруги. «Оживіть» істерику: “До тебе прийшла істерика, злюка, кричалка (придумайте свою назву) і робить тобі зараз погано. Давай ми її виженемо, втечемо від неї, виб’ємо…” Спортивні ігри, доганялки, стрибки, танці – хороші помічники у боротьби з негативними емоціями.

Якщо дитина б’ється, візьміть її за зап’ястя і скажіть: Я не хочу, щоб цей кулак наближався до мене. Я бачу, ти злий. Ти можеш бити свою подушку, але ти не повинен завдавати мені чи комусь шкоди»

Якщо істерика трапилась вдома, спробуйте віддзеркалити дії дитини – вона лягла на підлогу і ви ляжте, закриває вуха – й ви закрийте, тупає ногами й ви робіть те ж саме. Часто такі реакції дорослих закінчуються спільним сміхом.

Щоб попередити істерику

Організуйте режим дня дитини так, щоб вона могла достатньо відпочивати – втома одна із причин істерики.

Заздалегідь домовляйтесь з дитиною: «Я збираюся в магазин. Я можу взяти тебе з собою, але тільки з умовою, що ти не будеш просити, щоб я тобі щось купила, сьогодні у мене немає такої можливості. Якщо ти все-таки почнеш вередувати, мені доведеться більше не брати тебе з собою в магазини»

Прийшовши в магазин, дотримуйтесь домовленості, не йдіть на поступки. Проявіть твердість батьківської позиції.

Попередити істерику у дітей до 3 років можна, переключивши увагу на якість інші яскраві предмети або ігри.

Будьте послідовними. Це означає, що реакція на істерику всіх дорослих, які доглядають за дитиною, повинна бути однаковою за будь – яких обставин та в будь – якому місці (і вдома, і в магазині, і на майданчику…)

Непослідовність, невпевненість та поступливість дорослих, провокуватиме подальші маніпулятивні істерики. Діти схильні випробовувати дорослих на міцність.

Вчіть дитину розрізняти власні емоції та справлятися з ними. Після істерики бажано поговорити, що і ви теж часом відчуваєте злість та образу, але ви не лягаєте на землю й не соваєте ногами, а, наприклад, проговорюєте це (назвіть дитині власні адекватні способи вивільнення емоційної напруги).

Вчіть дитину вголос розповідати про свої страхи і образи – тоді напруга не буде накопичуватись та гніву не буде місця. Продемонструйте, що злість можна проявляти по – різному. Це допоможе сформувати в дитини емоційний інтелект.

Головне, щоб дитина зрозуміла, що істерика не спрацьовує, а досягати бажаного та виражати емоції можна в інший прийнятний спосіб.

Навчіться розуміти свою дитину і виховання буде Вам в радість!

Джерело