Одного хлопчика мама вперше привезла на озеро. Йому було 4 роки і він був вражений. Стояла спека. Мама сіла на рушник і дістала книжку. А хлопчикові суворо сказала: “ти можеш похлюпатися у воді. Але дивись, не замочи трусики, а то дістанеш!”. І дістав би. Така була у неї манера. Хлопчик стояв ніжками у воді і боявся поворухнутися. Вода була прозора і прохолодна, приваблива. Інші діти купалися і бризкалися з вереском і реготом. А хлопчик стояв у воді і боявся поворухнутися. І боявся дітей, які могли його намочити. Був чудовий жаркий літній день.
Так отруюють радість життя. Тобі щось ніби і дають, але при цьому тобі нічого не можна. Ти можеш забруднитися, забризкатися, розчарувати, викликати незадоволення або навіть отримати по вухах, якщо не виправдаєш очікувань. Стій, як пам’ятник, по щиколотку у воді в спекотний день. А потім тебе візьмуть за руку і поведуть з озера, похваливши за те, що ти був хорошим. Або просто не вдарять. Чи не заволають: “ах, ти мене розчарував!”.
І багато людей так проживають життя – стоять в спекотний день по щиколотку в прохолодній воді і бояться намочити трусики. Бояться поворухнутися і щось зробити не так.
Мене в дитинстві випустили на подвір’я в сніжно-білому пуховому светрі. Розкішна була річ. І теж мама веліла бути акуратнішою. Я дуже старалася, правда. Гуляння було зіпсовано, адже треба бути обережною! На не щастя, я одразу впала в єдину брудну калюжу. І ще зверху мене хвилею бруду накрило. Я заплакала і пішла додому; з мене капав бруд. Мені теж роки чотири було, тоді діти гуляли самостійно у дворі. Ну і що? Мама розпитала, чи не забилася я. А потім відмила мене в ванні з піною “Селена” і білим каченям з дірочкою для зубної щітки. Светр випрали, він став сірим і крихітним, як раз наліз на плюшевого ведмедика. Зовсім нічого страшного не сталося, хоча мама засмутилася, звичайно. Тоді мало було хороших речей.
Розумієте, в житті неможливо жити і не бруднитися. Не падати. Чи не мочити штанці в озері. Чи не отримувати іноді по лобі від хуліганів і не губити іграшки. Неможливо прожити життя і жодного разу не впасти. І неможливо викупатися в прохолодному озері, не замочивши трусики. Всяке буває в житті; уберегтися від усього і зберегти сніжну білизну одягу неможливо, якщо жити по-справжньому.
Але багато людей смертельно бояться невдачі або падіння. І стоять на одному місці, намагаючись не ворушитися. І сахаються від тих, хто сміється і бризкається. А потім їх ведуть за руку ангели смерті, і вони жалібно озираються на блакитне озеро. І навіть на брудну калюжу; це теж цікаво. І їх кладуть в акуратний ящик в білих светрах, – абсолютно білих.
Живіть. Я часто кажу: “нічого страшного”. І на прийомі так кажу, і в житті. Якщо дійсно нічого страшного. Ну, впав, забруднився, забився. Нічого, це пройде. Страшно стояти у воді і не сміти ворухнутися. І бачити у відображенні своє постаріле обличчя …
Анна Кірьянова
