Ось так потрібно вчити дитину реагувати на чужу “думку”

Ось так потрібно вчити дитину реагувати на чужу “думку”

– А мені Толик сказав, що я огидно малюю і що моїми малюнками треба топити піч, – плаче Іванко, дев’ятирічний син моєї подруги, на чиї дивовижні роботи я можу дивитися довго і часто…

– Раз ти плачеш, значить, будеш топити? – спокійно питаю я.

– У нас немає грубки, але я їх порву, всі порву, – тихо шепоче хлопчик.

– Маєш право. Я не знала просто, що ти малюєш для того, щоб подобатися Толику. Думала, що ти щасливий, коли змішуєш свої фарби, шукаєш сюжети, проводиш довгий час в студії …

– Я щасливий! Дуже щасливий! – вигукує Івась, витріщивши на мене великі розумні очі.

– Тоді запам’ятай раз і назавжди, що життя складається з тих, хто щасливий, коли щось створює, і з тих, хто щасливий, коли руйнує щось створене іншими …

Тебе чекає попереду дуже багато “Толиків”, які будуть намагатися зруйнувати все, що ти створив, або назавжди відбити у тебе бажання робити хоч щось… І якщо ти будеш допомагати їм, слухняно знищуючи все, що їм не сподобалося, ти нічого не досягнеш…

Ти будеш довічно обслуговувати цих “Толиків”, кожен з яких точно знає, як треба малювати, але нічого не намалював… знає, як писати, але нічого не написав… знає, як лікувати, навчати, перемагати на Олімпіаді, і навіть управляти державою… але нічого цього не робить в реальності.

– Чому? – Іванкові сльози висохли.

– Тому що не вміють, – посміхаюся я, – а ті, хто вміють, знають, яка це праця, тому ні за що не стануть критикувати з такою злістю. Можуть сказати, що їм незрозуміло, але ось що треба спалити – ні…

– Я не буду палити…

– Вірю. Продовжуй, навіть якщо “толикі” будуть дружно тебе зупиняти…

Чудові Іванові картини продовжують своє життя, чому я дуже рада…

І буду рада набагато більше, якщо вбережу ще чиюсь творчість від всюдисущих “Толіків”, що маскують часто свої емоційні помиї, щедро виливаючи їх на чужі голови, пліснявою фразою – “це моя думка”…

Думка не знищує, не принижує, не знецінює, не виносить вердикти там, де немає експертного рівня… І вже точно не вказує, що робити з тим, що не припало до душі …

Вона приймає або не приймає те, що бачить …

Так що – в шию всіх “Толіків”

Ліля Град