«Коли ми ростимо дітей, ми часто турбуємося не про те…» Текст, який багатьох батьків примусить задуматись

«Коли ми ростимо дітей, ми часто турбуємося не про те…» Текст, який багатьох батьків примусить задуматись

Ще одна штука, яку я зрозуміла за 20 років практики: коли ми ростимо дітей, ми часто турбуємося не про те.

Ми думаємо, в яку школу віддати, за якою програмою, які підручники, які гуртки, до чого в дитини є здібності і як їх розвивати, куди вона буде поступати, яку професію обере.

Нам здається, що хороше навчання, багато різних занять, перемоги на конкурсах і олімпіадах, відмінна здача ЗНО і є ознака батьківського успіху. Що, якщо ось це вдалося – далі все буде добре. Ох, скажу я вам…

Багато я бачила в своєму кабінеті людей, у яких все це було за плечима, а “все добре” не сталося. І батьків, чиї діти досягали-досягали успіхів, а потім з’ясовувалося, що їхнє життя робить нестерпним вічний страх “облажатися”, або сором “не відповідати якимсь вимогам”, або тривога, або депресія, або ще якісь проблеми емоційного, психологічного характеру.

І ніяка золота медаль від них не врятує, і ніякі 200 балів за ЗНО. Гірше того – круті школи і престижні вузи з їх конкуренцією і гонкою за результатом можуть вразливу психіку буквально зруйнувати. Що вже говорити про великий спорт, балет, професійний театр – там відомий гадючник.

Для більшості з нас набагато важливіше не успіхи в навчанні і конкурсах, а:

  • вміння бути в контакті з самим собою,
  • розуміти свої стани,
  • вміти “підстелити соломку” там, де може зламатися,
  • і підгребти ресурс, коли його не вистачає,
  • уміння відмовитися від чогось, а щось твердо відстоювати,
  • уміння управляти собою і піклуватися про себе.

Той, хто знає себе, розуміє свої потреби, вміє з собою домовлятися, в будь-якому випадку не пропаде.

Чи багато ми про це думаємо? Чи часто говоримо про це з дітьми? Чи залишаємо ми їм місце на пізнання себе в житті? І чи вміємо це самі?

Людмила Петрановська