Тривога та гнів матері ЗАВЖДИ забирають сили у дитини!

Тривога та гнів матері ЗАВЖДИ забирають сили у дитини!

Сьогодні я звертаюся саме до батьків, тому що мова піде про те, ЯК відчувати щиру любов до дітей у моменти їхньої «негарної» поведінки, і ЩО це дає нам зрештою.

Повинна сказати, по-характеру я ніколи не була схильна до захоплень з приводу дітей як «явища природи». Тому я чудово розумію батьків, які «сатаніють» від дитячого скиглення або «приставучості», втомлюються від неуважності чи «забудькуватості» своїх дітей, не можуть спокійно дивитися на безладність і неорганізованість своїх дітей.

Але, на щастя, для мене завжди було очевидно й інше, а саме те, що від кожної дитини можна очікувати тільки те, що вона на даний момент із себе представляє, а зовсім не те, що очікують від неї оточуючі. Хочете змінити поведінку дитини – змініть те, що вона відчуває, думає, вміє. А як це зробити, якщо її «недосконала» поведінка бісить і дратує батьків? Навіть до тварин у такому стані підходити не можна – жодного дресирування не вийде! Що вже казати про виховання!

Ось тут і знадобляться мої поради.

Якось темного осіннього вечора я зустрічала на автобусній зупинці свою дочку-підлітка після скейтерської тусовки в центрі міста. Було сиро і вітряно, телефон у моєї красуні «мовчав» (що буває), я з нетерпінням вдивлялася в пасажирів кожної маршрутки, що приїжджала, і потроху «закипала»:

— Зовсім не цінує мого особливого до неї ставлення! Кому б ще в такому віці дозволили допізна бути відсутнім удома (дочка у мене акселератка у всіх сенсах, спілкується з набагато старшими друзями)?! А вона ще й спізнюється!

У голові почали складатися викривальні монологи (О! Я вмію аргументовано говорити). Потім я почала прикидати, чого на майбутнє можна її позбавити в «виховних цілях» (плани «помсти»). На думку спали всякі інші випадки неоціненості мого «батьківського подвигу» і т.д. (Все це за 10 хвилин). І тут я поставила собі просте питання, яке дуже допомагає зрозуміти себе в даний момент: «Що я відчуваю зараз?»

– Злість!

«Дитина затримується. Можливо, трапилися якісь ускладнення? Значить їй особливо важливо почуватися зараз впевненою, захищеною (наш внутрішній стан створює факти навколишньої дійсності), а що я посилаю їй зі свого материнського серця в такий момент?

– Удар під дих!

Тривога та гнів матері ЗАВЖДИ забирають сили у дитини!

І я зрозуміла, що поводжуся стереотипно та безглуздо. Якщо хочеш, щоб людина швидше повернулася додому, неважливо це дитина чи доросла, треба випромінювати на її адресу любов і радість, а не гнів і роздратування!

Це зробити дуже просто: потрібно згадати або уявити людину ЩАСЛИВОЮ! З усіма візуальними подробицями, з відчуттям радості за неї та подяки за її існування у твоєму житті.

Я одразу, без роздумів, зайнялася візуалізацією: побачила свою тріумфуючу дочку на шкільній сцені після перемоги її команди в КВК, доповнила цю справу «кадрами» аквапарку, розрізанням іменинного торта в день народження і… тут побачила свою дівчинку, що вискакує з маршрутки з радісними вигуками на мою адресу: «Перемогли наші!» Я полегшено зітхнула, ми міцно обнялися і попрямували до дому.

По дорозі я милувалася донькою, її сяючими очима, світлими локонами, що майоріли, слухала збуджені подробиці змагань, а сама думала, що треба ж якось звернути її увагу на запізнення. Але не за рахунок радості — це було б просто свинством, та й моя злість уже випарувалася. До того ж я з усією очевидністю зрозуміла, що для неї мій «великодушний» жест із дозволом затриматися до темна лише свідчення моєї розумності, а не «ковток свободи» (що, до речі, типово для сучасних дітей – вони все приймають як належне і , не соромлячись, розраховують на більше). Тому я просто розповіла їй про те, яка метаморфоза сталася зі мною на зупинці, як я із «роздратованої матусі» перетворилася на «ангела-охоронця» і як усе чудово закінчилося.

Знаєте, що відповіла моя дочка?

«Ну, мам, ти – герой! З таким «завантаженим» розумом таки зрозуміла мене. Я тобі дуже вдячна і постараюся більше тебе не хвилювати!»

З того часу минуло два роки, і в мене справді не траплялося приводу для хвилювань — донька завжди зі мною «на зв’язку» (і не лише щодо «повернень вчасно»). Коли змінюється внутрішній стан однієї зі сторін, неминуче змінюється і поведінка іншої сторони!

Якщо в момент типової конфліктної ситуації (від дитячої істерики, до суперечок з підлітком) батьки виявляються здатними подумки згадати свою дитину щасливою, такою, що викликає у батьків радість і захоплення – конфлікт не відбудеться. Несподівано для себе ви побачите ситуацію з нового боку і компроміс знайдеться сам собою! Це спрацьовує в різних ситуаціях, в будь-якому віці.

Але треба підготуватися:

  • записати на аркуші паперу не менше 15 пунктів які відповідають на запитання: «Що викликає у мене радісні почуття у спостереженні за моєю дитиною, які її якості, особливості та дії?» Наприклад, «кмітливість, незлопамятність, смішно ворушить пальцями на ногах, любить тварин, вміє робити кумедні пики…» тощо.
  • згадати кілька ситуацій, коли ваша дитина відчуває радість та щастя (стрибає на батуті, гладить цуценят, радіє подарунку на новий рік…). Головне – щоб вам самим було радісно на це подумки дивитися. Тобто образ дитини повинен бути таким, щоб вам легко було відчувати на її адресу найтепліші почуття. Добре «розгляньте» ці ситуації: запам’ятайте «декорації», запахи, звуки. Чим яскравішим буде підготовлений образ, тим простіше «витіснити» ним негативні почуття у потрібний момент і цим перервати звичний конфлікт.
  • у будь-який момент, коли ви доброзичливо налаштовані до дитини, обіймайте її, посміхайтеся їй, КАЖІТЬ що ви її любите. Не соромтесь! Навіть якщо посуд у цей день не вимитий, а черевики не почищені! Повірте – для дитини це дійсно не важливо, але ДЛЯ ЛЮБЛЯЧОЇ людини ХОЧЕТЬСЯ зробити і те, й інше, а ДЛЯ НЕЗАДОВОЛЬНОЇ — навпаки! Виявляйте свою любов та залишайте час дитині для відповіді вчинками. Довіряйте своєму серцю!

Тоді неминучі в сім’ї моменти розбіжностей стануть лише «задачками» на кмітливість, а атмосфера в будинку зміниться!

Автор: Світлана Добровольська

Джерело