Чому деякі люди виростають несамостійними, невпевненими у собі, незручними у спілкуванні? Психологи скажуть: шукайте відповідь у дитинстві. Можливо, їхні батьки просто не усвідомлювали, навіщо вони хочуть дитину.
Я багато спілкуюсь із жінками, яких виховували холодні, емоційно відсторонені матері. Найболючіше питання, яке турбує їх після «Чому вона не любила мене?», – «Навіщо вона мене народила?».
Народження дітей не обов’язково робить нас щасливішими. З появою дитини в житті пари багато що змінюється: їм доводиться приділяти увагу не тільки один одному, а й новому члену сім’ї — зворушливому, безпорадному, часом настирливому та впертому.
Все це може стати джерелом справжнього щастя, тільки якщо ми внутрішньо підготували себе до народження дітей і прийняли це рішення свідомо. На жаль, так не завжди. Якщо ми робимо вибір, керуючись сторонніми причинами, це може спричинити проблеми в майбутньому.
1. ЩОБ МАТИ КОГОСЬ, ХТО ЛЮБИТЬ ВАС
Багато жінок, з якими я говорила, вірили: дитина допоможе їм заглушити той біль, який завдавали їм оточуючі протягом життя.
Одна моя клієнтка завагітніла через випадковий зв’язок і вирішила залишити дитину — як розраду. Пізніше вона називала це рішення «найбільш егоїстичним у своєму житті».
Інша казала, що «діти не повинні заводити дітей», маючи на увазі, що в неї самої не вистачало зрілості та емоційної стабільності для того, щоб бути доброю матір’ю.
Проблема в тому, що сенс існування дитини зводиться до функції бути емоційною «швидкою допомогою» для матері.
У таких сім’ях виростають емоційно незрілі та несамостійні діти, які рано вчаться догоджати іншим, але погано усвідомлюють власні бажання та потреби.
2. Тому що від вас цього чекають
Не має значення, хто — чоловік, мати, батько чи хтось із оточення. Якщо ми заводимо дитину, щоб не розчарувати інших, ми забуваємо про власну готовність до цього кроку. Це рішення потребує свідомості. Ми повинні самі оцінити свою зрілість і зрозуміти, чи можемо ми забезпечити дитину всім необхідним.
В результаті діти таких батьків скаржаться на те, що, хоч у них є все — дах над головою, одяг, їжа на столі, — нікому не потрібні їхні емоційні потреби. Вони кажуть, що почуваються лише черговою галочкою у списку життєвих цілей батьків.
3. ЩОБ НАДАТИ ЖИТТЮ СЕНС
Поява дитини в сім’ї справді може надати життю батьків нового імпульсу. Але якщо це єдина причина — це дурна причина. Тільки ви самі можете визначити для себе, навіщо ви живете. Інша людина, хай навіть новонароджена, не зможе зробити це за вас.
Такий підхід може в майбутньому переродитися на гіперопіку та дріб’язковий контроль над дітьми. Батьки намагаються вкласти в дитину якнайбільше. Вона не має свого простору, своїх бажань, прав голосу. Її завдання, сенс її існування — зробити життя батьків менш порожнім.
4. ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ
Мати когось, хто успадкує нашу справу, наші заощадження, молитиметься за нас, у пам’яті яких ми житимемо після своєї смерті, — ці міркування з давніх-давен штовхали людей до того, щоб залишити потомство. Але як це враховує інтереси самих дітей? Як щодо їхньої волі, їхнього вибору?
Дитина, якій «на роду написано» зайняти своє місце в сімейній династії або стати охоронцем нашої спадщини, росте під величезним тиском.
Потреби дітей, які не укладаються у сімейний сценарій, зазвичай зустрічають опір чи ігноруються.
«Мати підбирала мені одяг, друзів, навіть університет, орієнтуючись на те, що було прийнято в її колі, — казала мені одна з моїх клієнток. — Я стала юристом, бо так хотіла вона. Коли я усвідомила, що ненавиджу цю роботу, вона була в шоці. Особливо її зачепило те, що я покинула високооплачувану престижну роботу та пішла працювати учителем. Вона нагадує мені це в кожній розмові».
5. ЩОБ ВРЯТУВАТИ ШЛЮБ
Незважаючи на всі застереження психологів, десятки та сотні статей у популярних виданнях, ми, як і раніше, віримо, що поява дитини може зцілити стосунки, які дали тріщину.
На якийсь час партнери справді можуть забути про свої проблеми та зосередитись на новонародженому. Але врешті-решт дитина стає ще однією причиною для сварок.
Розбіжності щодо того, як виховувати дітей, залишаються частою причиною розлучення.
«Не скажу, що нас розлучили саме суперечки про виховання, — казав мені один чоловік середнього віку. — Але вони безперечно стали останньою краплею. Моя колишня дружина відмовлялася привчати сина до дисципліни. Він ріс безтурботним і безладним. Я не міг цього терпіти».
Зрозуміло, що все індивідуально. Навіть якщо рішення завести дитину було недостатньо продуманим, ви можете стати добрим батьком. За умови, що ви вирішите бути чесними із собою і навчитеся виявляти ті несвідомі бажання, які керують вашою поведінкою.
