Ви вже знаєте, що французькі діти не плюються їжею і що після трьох уже пізно ліпити зі своєї дитини поліглота, математичного генія та нобелівського лауреата в галузі літератури. Тому вам страшенно хочеться накричати на дитину, яка у свої два з половиною не говорить японською та ігнорує правила етикету. Але ж на дітей кричати не можна. Ви ж читали топ-12 книжок про виховання дітей і щонайменше 10 найкращих книжок із дитячої психології для батьків, слухали подкасти й підписалися на всіх популярних інтернет-матусь-експерток… А потім виявилося, що «не все так просто у Данському королівстві», й не усі ці теорії та стратегії діють на ваших дітей. А ще ваші родичі й сусіди краще знають, як правильно доглядати саме за вашим немовлям, як виховувати саме вашого трирічку і тримати вашого підлітка «на короткому повідку». І ви, така начитана та підготована, просто відчуваєте, що не даєте собі ради.
Це не означає, що не треба цікавитися дитячою психологією чи звертатися до фахівців, якщо виникають проблеми. Родичів і сусідів часом теж треба вислухати, хоч би для того, щоб зрозуміти, наскільки змінився світ від часу, коли їхні діти були маленькими. Але не дозволяйте собі вмовити, що ви погана мама, і вже тим більше — що вам дісталася якась «бракована» дитина. Часом просто трапляється так, що у реальному світі все значно складніше ніж у книжках, але й дещо простіше, ніж у будь-якій науковій теорії.
А час від часу перечитуйте собі ось це:
- Якщо вам трапляється втомлюватися, помилятися, дратуватися, плакати, злитися і навіть кричати, але при цьому ви не звинувачуєте дітей в усіх своїх негараздах, не обтяжуєте їх почуттям провини та все ж таки стрималися від утечі (хоча вже обдумали план і навіть згадали, де лежить валізка), то ви хороша мама. Просто ви також жива людина із середньостатистичними можливостями людської психіки та організму.
- Якщо ви вмієте відділити свою дитину від її успіхів та невдач і любите її, а не її досягнення, і продовжуєте любити її, навіть попри відсутність яскраво виражених талантів, то ви чудова мама. Навіть якщо вам трапляється відчути легке розчарування через відсутність медальок і кубків, щоб похизуватися перед родичами.
- Якщо ви порівнюєте свою дитину з іншими дітьми, її досягнення з їхніми, але знаходите у собі силу не озвучувати результати порівнянь при власній дитині, — ви прекрасна мама. А якщо ви ще й не розчаровуєтеся при цьому у власній дитині чи своїх материнських здібностях, а чітко розумієте, що всі діти різні, то ціни вам немає. Ви скарб!
- Якщо ви вмієте відрізнити погану поведінку від дитячої активності і дієте відповідно замість того, щоб робити трагедію і тягати дитину по лікарях, вимагаючи від них поставити вашій здоровій та жвавій дитині діагноз, — ви нормальна мама.
- Якщо ви дожили до підліткового віку своїх дітей і діти теж до нього дожили, якщо ви не боїтеся засинати з ними в одному домі й час від часу вони з вами навіть розмовляють, — ви мама місяця! А якщо вони діляться з вами своїми враженнями про вчителів, однокласників і фільмів, лайкають ваші фотки в інсті та шлють смішні мемаси — ви мама року!
Так можна продовжувати у нескінченність, тому я лише додам, що ви також цілком нормальна мама, навіть якщо у вашої дитини обіднє меню не складається з семи страв; і навіть тоді, коли ви дозволяєте своїй дитині досліджувати калюжі й лазити по деревах, за умови, що навчили її звідти злізати; і навіть якщо вас часом викликають до школи, хоча ви мама дівчинки. Просто діти ростуть, шукають свого місця у світі й випробовують на міцність межі, встановлені дорослими. Зрештою, все минеться. Головне, щоби всі були здорові.
Припиніть порівнювати себе з іншими мамами, а своїх дітей — з їхніми дітьми. Навіть якщо, а особливо якщо, вони вихваляються успіхами своїх дітей. Адже це аж ніяк не є свідченням того, що ваша чимось гірша, бо вона має свої власні, важливі для неї особисто, здобутки. Як і не означає, що життя у тих інших мам простіше за ваше. Навіть мамам вундеркіндів теж регулярно хочеться втекти не пакуючи валіз і вже точно по декілька разів на тиждень котрась переховується у ванні, щоб бодай хвильку побути на самоті або й поплакати від недосипу, нервового напруження та відчуття безпорадності. Просто не всі у цьому зізнаються.
У вас хороша дитина, і вона всього лише дитина, а не втілення вселенського зла, яке має на вас «зуб» і заповзялося знищити. Тому, якщо плаче — притуліть, капризує — обійміть, проситься на ручки — носіть, поки можете підняти, хоче з вами розмовляти — слухайте. Любов’ю ще ніхто нікого не зіпсував і не розбестив, а от байдужістю чи злістю — так, і то багатьох. Насправді дітям, щоб рости здоровими і щасливими, а вирости успішними та харизматичними, потрібно у матеріальному вимірі значно менше, ніж нам намагаються втиснути модні ґуру. А їхнім мамам потрібно значно більше, ніж нам віками передається у спадок від власних мам та бабусь. Тому, мабуть, треба перестати розглядати своїх дітей як кейс для відпрацювання стратегій, а себе — як вівтар для жертвоприношень.
Зрештою, якщо материнство і є змаганням, то лише з собою і за те, щоби вчасно зійти з дистанції та не перешкоджати нашим дітям застосувати на практиці все те добре і правильне, чого ми їх вчили. А приз нам видали на самому початку цих змагань: це наші діти. Так що ми у будь-якому разі переможці.
