Помилки батьків, які призводять до самотності та інфантилізму їхніх дітей
Несвоєчасне або взагалі відсутнє відділення від батьків — одна з найпоширеніших проблем «батьків та дітей». Яких помилок припускається старше покоління і до чого призводить гіперопіка, яку вони виправдовують «любов’ю», з’ясовуємо у психологів.
Найбільшої шкоди відсутність або затягування сепарації завдає все ж таки чоловікам — так званим маминим синкам. При цьому дуже часто обидві сторони — і мати, і сина, який не бажає ставати дорослим, — таке становище цілком влаштовує.
Найчастіше навіть створення власної сім’ї ситуацію не змінює.
«У моїй практиці є кілька чоловіків, які, незважаючи на весілля, ніяк не можуть відокремитися від мами, все одно вона для них головна постать у житті. А іноді такі діти взагалі не створюють своєї сім’ї, тобто не відокремлюються від матерів зовсім. Багато в чому це несвідомий процес. Мама не відпускає, дитина не сепарується, але коли такій людині виповнюється 45 або 50 років, мами-тати старіють, йдуть, і людина залишається одна. І тоді у її житті утворюється величезна емоційна порожнеча. На жаль, найчастіше в цьому випадку на людину чекає самотність і страшний жаль, що роки пішли, а створити стосунки вже дуже важко, та й ніхто батьків не замінить. І ось ця порожнеча плюс вікові кризи можуть спричинити раптові хвороби або навіть суїцидальні нахили, оскільки втрачається сенс у житті», — коментує психолог Світлана Плешакова.
«Якщо хлопчиків іноді так виховують, що вони потім чекають на обслуговування, то й деяких жінок виховують так, що вони повинні обслуговувати чоловіків і відчувати провину, якщо цього не роблять. І може скластися така пара: жінка, яка вічно винна і намагається обслужити краще, і мамин синок, який чекає на обслуговування. У такій парі є втома і вимотаність сторони, що обслуговує, і незадоволеність того, хто вимагає обслуговування. Мамині синки, як правило, не усвідомлюють, у чому їх біда, чому вони вічно роздратовані і не почуваються щасливими. Відповідальність за свій комфорт, побутовий та душевний, вони звикли делегувати іншим, зазвичай, жінкам», — пояснює практикуючий психолог Анастасія Башликова.
«Жінка поруч із таким чоловіком стає нещасливою і, як правило, йде. Можна залишитись жити з мамою, але… мама теж не вічна. Фінал життя може виявитися дуже сумним: літній неохайний чоловік, який ледве вміє обслужити сам себе, роздратований і незадоволений своїм життям…» — попереджає фахівець.
Стикаються з проблемами сепарації і жінки. Такі доньки нерідко залишаються «старими дівами», дбаючи про матір, яка «присвятила своє життя їм».
«Проблеми сепарації виникають у двох випадках: дитина не почувається в безпеці — тому „відірватися“ страшно, або ж батьки буквально не відпускають її, надмірно опікуючи та обмежуючи через власну тривожність її свободу, — пояснює Анастасія Башликова. — До трьох років психологічно дитина з мамою одне ціле. Після трьох вона відчуває, що багато може робити сам. І намагається це робити. Важливо забезпечити їй безпеку, але не обмежувати її свободу проявляти себе активно. У 3 роки дитина з батьками вже може готувати бутерброди, а в 5-6 років деякі діти вже яєчню можуть посмажити. А ще важливо розмовляти з дитиною про поділ відповідальності у сім’ї: ми – сім’я, і тому ми ділимо обов’язки. Ситуація, коли один із членів сім’ї, наприклад мама, тягне на собі весь тягар турбот, — нездорова».
«Сепарація починається тоді, коли батьки передають дитині відповідальність за себе, коли вони, наприклад, не контролюють її кишенькові витрати. Коли не втручаються в емоційну сферу дитини, не вказують, з ким їй товаришувати, а з ким – ні. Якщо батьки все роблять правильно, то вже до 18, до 20 років дитина готова відокремитися. Під час спільного проживання молода людина має вносити самостійний, рівноцінний внесок у сімейний бюджет чи господарство. Якщо людина вчиться або мало заробляє, то вона може займатися прибиранням чи чимось ще. Це передача відповідальності. Дорослість – це поєднання свободи і відповідальності. Не шкодувати, що ось „дитя“ втомлюється на роботі, мало заробляє, я сама його погодую, сама приберу за ним. Це вирощує інфантильність, яка потім проявляється не лише у стосунках із батьками. Вона може неусвідомлено проявлятися у відносинах на роботі або у будь-яких інших важливих для людини відносинах», — каже психолог.
Для того, щоб особистість добре розвивалася, щоб доросла дитина могла створити здорову сім’ю, дуже важливо, на думку психолога, щоб людина пройшла так звану «стадію монади» — стадію самотності: «Молода людина відділяється від батьківської сім’ї і при цьому не чіпляється за когось іншого. На стадії монади людина вчиться спиратися на саму себе у побутовому і емоційному плані, забезпечувати себе фінансово. При цьому вона бере багаж із батьківської сім’ї: цінності, установки, побутові звички, додає щось своє. Коли юнак чи дівчина живуть самостійно, вони переглядають своє життя, перевіряють себе „на міцність“. Молода людина вчиться розуміти — це їй підходить, а це ні».
При цьому окреме життя зовсім не означає, що людина не спілкується з батьками. Просто дистанція збільшується, і спілкування вже йде за принципом «дорослий-дорослий».
