Вже вкотре я чую це запитання і думаю, що багато з тих жінок, матусь, хто залишився в Україні чує подібне: «Чому ти не виїжджаєш з дітьми за кордон?
Я жартую і всім кажу, що не можу їхати, бо клялась чоловіку бути з ним і в радості, і в горі…)))
ЩО НЕ ТАК ЗІ МНОЮ?
Погано розвинений материнський інстинкт, що я не хапаю дітей і не втікаю, щоб їх вберегти?
Притуплений інстинкт самозбереження?
Сильна емоційна прив’язаність до чоловіка?
Любов до своєї Батьківщини?
Чи можливо так банально – не вистачає сміливості починати з нуля? Вийти із зони комфорту? Покинути все і взяти на себе повну відповідальність?
Або ж просто у нас в місті відносно спокійно і я ще не відчула, що час настав …
Не знаю… Мабуть всього потроху)
Я нікого не захищаю і нікого не засуджую!
Кожен робить свій вибір.
ЯКА ЦІНА ЦЬОГО?
Час покаже…
Та я залишаюсь вдома – робитиму по максимуму все можливе, щоб допомогти, підтримати, наблизити день нашої з вами перемоги🙏
Я САМА ПРИЙМАТИМУ РІШЕННЯ ЩО МЕНІ РОБИТИ
P.S. Але ж чоловіку я дійсно обіцяла бути і в радості, і в горі, в багатстві, і бідності, поки смерть не розлучить нас… Тримаємось і віримо в краще!
Віримо в нашу перемогу!💙💛
