Не ламайте психіку: 3 міфи про повільних дітей і чому їх не можна квапити

Не ламайте психіку: 3 міфи про повільних дітей і чому їх не можна квапити

Повільних дітей часто не сприймають такими, якими вони є. Досить часто повільні дітки позбавлені підтримки близьких людей, які їх постійно підганяють.

Причини повільності можуть бути різними. Існує повільність, викликана вродженими та спадковими особливостями розвитку нервової системи. І тут діти, зазвичай, повільні у будь-яких видах діяльності – й у іграх, й у побутових ситуаціях, й у ходьбі й мові. Існує і вид повільності, яка проявляється виключно у певних видах діяльності.

У цьому матеріалі називаємо три міфи про повільних дітей і розповідаємо, чому їх не можна квапити.

МІФ 1. ПОВІЛЬНІ ДІТИ В ШКОЛІ ВІДСТАЮТЬ

Ця поширена думка – хибна. Насправді повільні діти бувають дуже розумними та обдарованими. Вони можуть рано навчитися читати. Крім того, багато повільних дітей рано виявляють здібності в якійсь одній області — в математиці, природознавстві та ін.

МІФ 2. ПОВІЛЬНІ ДІТИ МОЖУТЬ ВСЕ РОБИТИ ШВИДШЕ, АЛЕ НЕ ХОЧУТЬ

Насправді повільна дитина може і хоче, але вона не може довільно змінювати темп. Важливо розуміти, що повільність – це характеристика організації центральної нервової системи.

МІФ 3. ПОВІЛЬНІ ДІТИ «ПОГАНО ВСЕ РОЗУМІЮТЬ»

Факти. Повільність ніяк не пов’язана з інтелектуальною діяльністю, вірніше з її якістю та ефективністю.

ЧОМУ НЕ МОЖНА квапити ПОВІЛЬНИХ ДІТЕЙ?

Таких дітей нерідко називають тугодумами та нездарами. Але при цьому оцінюються не їхні реальні можливості, а темп роботи. Втім, такі діти зовсім не дурні, а іноді навіть мають визначні інтелектуальні здібності.

Досить поширена ситуація, коли дорослі вважають повільну дитину ледачою, а однолітки з неї сміються. Це призводить до того, що такі діти виростають невпевненими у собі людьми та не можуть реалізувати свій потенціал.

Втім, як стверджують психологи, особливість дитини зовсім не перешкоджає її нормальному розвитку. Вони здатні досягати успіхів у навчанні та займатися творчою діяльністю, але у своєму темпі.

Лише уявіть, що кожен день дитина чує фразу «давай швидше» багато разів – швидше їж, швидше одягайся, швидше думай. Не дивно, що в такій ситуації вони почуваються невпевненими та винними.

Постійне почуття провини позбавляє таких дітей надії на успіх, а також робить їх ще повільнішими. Постійні невдачі і регулярний поспіх створюють ситуацію хронічного стресу, що призводить до плачевних наслідків.

Повільна дитина зможе компенсувати свої невдачі лише в тому випадку, якщо отримає підтримку від батьків і близьких, які прийматимуть її такою, якою вона є і допоможуть подолати складнощі, пов’язані з її особливостями.

Джерело