Українські народні лічилки та жмурилки для дітей

Українські народні лічилки та жмурилки для дітей

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами і виконавцями лічилок є самі діти.

Котилася торба
З великого горба.
А в тій торбі
Хліб-паляниця.
Кому доведеться,
Той буде жмуритися.


Бігли коні під мостами
З золотими копитами.
Дзень, брязь – вийшов князь!
Тут циганка ворожила,
Шматок сала положила.
Ось воно є – щастя твоє!


Летів рій бджілок
зі ста лічилок.
Зійшлися діти,
давай лічити,
бо кожна бджілка,
немов лічилка:
кого укусить –
жмурити мусить.


Раз, два, три, чотири, п’ять!
Вийшов зайчик погулять.
Як нам бути, що робити?
Треба зайчика зловити.
Будем знову рахувати:
Раз, два, три, чотири, п’ять.
Зараз я іду шукать!


Качка з річки йшла,
гурт качок вела:
це – качатко сиве,
це – як жовта слива,
це – брудненький квачик,
це – м’якенький м’ячик,
це – як вовни жменька,
це – кривеньке,
це – сніжок побіг…
Скільки ж їх усіх?


Бiля двору – дві Федори,
біля ґанку – дві Тетянки,
а на лузі – дві Ганнусі,
біля річки – дві Марічки.
Ой, дівчаток тих багато.
Порахуйте їх, малята.


Гулі, гулі –
такі очі,
як моргулі.
чинки, чинки –
такі очі,
як мисчинки,
чата, чата –
такі очі,
як горщата.


Нашa совонька-сова
позабула всі слова.
На пеньку сидить,
очима лупає,
ногами тупає.


Туп-туп!
Ходила квочка
коло кілочка.
Водила діточок
біля квіточок! Квок!


Сітка, вітка,
дуб, дубки –
поставали козаки,
Шабельками брязь –
вийди, князь.


Ігдики, цигдики,
цигдики де,
Абель, фабель, дурмане,
Ікі, тікі, граматікі,
Оц,
клац,
заєць.


Ходить бусол по болоту
просить хлопців на роботу.
Хлопці кажуть:
-Не піду!
Бусол каже:
-Заплачу.


Котьо, котьо, котьоло
через море їхало,
золото, срібло везло.
Подоляночко, вставай,
свого перстеня шукай.


Сидить жаба під корчем,
зачинає рити,
На кого це слово впаде,
той буде жмурити.


Раз, два –
дерева,
три, чотири –
вийшли звірі,
п’ять, шість –
падолист,
сім, вісім –
птахи в лісі,
дев’ять, десять-
це сунички
підвели червоні личка.


-Ласю-Парасю,
Де була?
-У лісі,
-Що їла?
-Горісі,
-Чим кусала?
-Зубами,
-Куди клала?
-До мами.


За горами, за лісами
cтоїть бочка з пирогами.
Раз, два, три –
то жмурити будеш ти!


Стоїть верба над потоком.
Похилилась трохи боком.
Похилилась до води,
Ти лови.


Тікав заєць через міст.
Довгі вуха, куций хвіст,
А ти далі не тікай,
рахувати починай,
раз, два,три – вийди ти.


Бігла лялько
коло ковалька
в семи кожухах,
в трьох капелюхах,
в небо гляділа –
злетіти хотіло.


Раз, два, три,
чотири, п’ять –
п’ять горобчиків летять,
Раз, два, три, п’ять –
йду четвертого шукать.


Лізла баба по драбині
та й упало межи свині.
Не кусайте мене, свині,
буду ваша господиня.


-На чому стоїш?
-На камені,
-Що п’єш?
-Квас
-Ану злови нас.


Іде коза рогата,
веде діток, кошлата.
А хто козу туркне,
того коза штурхне.


Федір, Сидір і Каленик
Збудували тут куреник.
У куренику сидять,
По варенику їдять.
В нас вареників немає,
Хто жмуритись починає?


Біг заєць по льоду,
рвав траву лободу
Що набрав – то в пучок,
мій, мій сірячок.


Покололо, покотило,
по дорозі волочило.
Сонце, місяць і зірки –
на кілочку вийдеш ти.


Йшла собака через міст –
чотири лапи,
п’ятий хвіст.


Стоїть півень на току
у червонім чобітку
Будем півника просити:
ходи жито молотити.


Їхав лис через ліс,
поламав сто коліс,
Треба стати, погадати,
скільки йому грошей дати.


Еники-беники їли вареники.
Еники-беники, квас:
вийшов маленький Тарас.


Тут баба ворожила –
кусок сала положила,
Тут воно є,
щастя моє.


Сидить зайчик під липкою,
сіє муку калиткою.
Ведмідь каже:
“На хліб? На хліб?”
Зайчик вушками –
тріп-тріп.


Первінчики, червінчики,
дзвенять, гримлять кремінчики.
По свіжій травиці,
по чистій водиці.
Там ягоди, горішки,
медок, сахарок.
Мовчок.


Мала баба три сини –
були вони русини:
один ходив до школи,
другий робив підкови,
а третій був розпусняк-
вкрав він в баби капусняк.


Попіл, попіл, попільниця,
а де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
сивим оком кивала.
А ти, киве, не кивай,
а ти з города втікай.


Ходила квочка біля кілочка,
Водила діток-одноліток.
Дзень, бом, брязь,
Хто виходить в перший клас?


Стоїть півень на току
У червонім чобітку.
Будем півника просити:
Ходи жито молотити!


Діти, діти, дітвора,
Утікайте із двора.
Хто не заховався,
Хай кричить: “Ура!”


Раз, два, три!
Раз, два, три!
Біжимо ми як вітри,
А жмурити будеш ти!


-Де стоїш?
-На калині.
-Що п’єш?
-Квас.
Лови нас!


А Іван-копитан,
Чим ти коні копитав?
Сріблом-золотом – дзень, брязь,
Вийди, князь.


-Попіл, попіл, попільниця,
-А де ж твоя зозулиця?
Попід небом літає,
Сивим оком киває.
Хоч кивай, не кивай,
З цього місця утікай!


П’ять зайчаток вийшли з дому.
Спершу стали по одному,
Потiм – в пари, топчуть снiг,
Хто без пари – геть побiг.

Джерело