“Небо для повітряних зміїв, а не ракет”: що кажуть українські діти про війну з Росією

“Небо для повітряних зміїв, а не ракет”: що кажуть українські діти про війну з Росією

1
Різне

LIGA.Life разом з дитячим фондом ЮНІСЕФ зібрала цитати дітей, яким довелося дізнатися, що таке війна. Деякі з них залишаються вдома, деякі – уже за кордоном або в безпечнішій частині країни. Далі – їхня пряма мова.

Олександра Любиш-Кірдей, 5,8 року:

“Мамо, а на війні ж не тільки вмирають люди, а й народжуються теж? А що робитиме немовля, якщо на його маму впаде бомба?” 

“А у Путіна є мама? Що вона собі думає?”

“А навіщо Росії наша земля, будинки, дерева, люди й котики з песиками? У неї ж свої є! Так шкода, що коли я виросту, мені теж доведеться йти воювати з Росією, але якщо треба, то треба! Правда, гарно, що в армії є не тільки хлопці, а ще й дівчата?’ 

Марта Шемет-Іванова, 3,5 року:

“Мамо, знову сирена! Це ворожі літаки літають з бомбами. Але наші військові про нас дбають, і бомби не падають на людей”. 

“Тобі страшно, коли є сирена? Давай я триматиму тебе за руку міцно-міцно”. 

“Я дуже хочу, щоб всі ворожі літаки полетіли до себе додому, тоді ми теж зможемо поїхати додому. Чому росіяни такі злі, що на нас напали? Ми можемо дати їм здачі?” 

Лев Штепа, 2,6 року:

“Я тут збудую залізницю. Потяга ще немає, за розкладом прийде. А тут побудую протитанкові їжаки. Мамо, включи мені пісню про військових: “Ах, лента за лентою – набої подавай”.

“Сирена знов? Це наші літаки на ракети полюють? Мамо, йди в укриття. Тато, ходи в коридор, повітряна тривога. Мабуть, знов летить якась ракета. Може, ворожа. Коли ракета летить, нас рятують військові. А я виросту і проганятиму ракети, махати отак гіллячкою, і вони повтікають”. 

Михась Вахітов, 7 років:

– Мамо, мені страшно. А якщо вони нас переможуть? 

– Ні. У нас є хоробрі та сильні вояки. Вони їх переможуть. 

– Козаки? 

– Так. 

– Фууух…

Гліб Ракович, 8 років 

“Чому російці на нас напали, що поганого ми їм зробили? Я не хочу, щоб російці прийшли до нас додому і грали на моєму PlayStation. Україна – вільна країна, і я хочу, щоб всі країни були вільні, як ми. Росія не дуже погана країна, в неї просто дуже-дуже поганий президент і народ, який його підтримує. Росія ще може виправитись, якщо Путін помре і прийде новий президент, хороший, який поверне Україні все, що Росія в неї вкрала”.

Емір Кюпелі, 2 роки:

“Мамо, там вогонь. Багато вогонь. Літак летить, високооо!” 

Марія Войцехівська, 2,8 року:

– Мам, а це сирена?

– Ні, то маршрутка скрипить.

– Дивно. Мені схоже на сирену. Мам, а це Росія не дає нам повернутися додому?’

Тарас Степанок, 4 роки:

“Мамо, а пам‘ятаєш наш великий будинок в Києві? Там їхали російські танки та стріляли. Отак – БАБАХ. І потім будинки горіли, і люди всі бігли…. Тато ж нас захищає? Він скаже росіянам но-но-но, і вони втечуть. А я буду тебе захищати. Щоб в тебе ніхто не стріляв”.

Давід Кургінян, 4 роки:

“Мамо, я хочу додому: я планував провести у своїй кімнаті багато щасливих років”.

Євген Солонина, 7 років:

“Війна – це погано. Бо через неї ми поїхали з дому”.

Марія Даниленко, 7 років

“Я найбільше пам’ятаю момент, коли ми стояли в черзі на кордоні. Там була дуже довга черга. І тато зі мною попрощався, і ми з ним розлучилися. Коли я зараз згадую про тата, мені стає дуже сумно”.

Гліб Мороз, 3,9 року:

– А чому тато лишився в Україні? 

– Він має захищати нашу країну. 

Ввечері зателефонувала чоловіку, Гліб: 

– Що ти сидиш? Іди захищай нашу країну!

Олег Бойчун, 4 роки:

“Тату, ми на тебе чекаємо! Ти якщо що, клич на допомогу!” (Тато в теробороні.)

“Бабусю, давай розкажу тобі про війну. Коли летить поганий літак, треба ховатися у ванну, де немає віконець”. 

Квітослава Більська, 5 років:

“Мамо, небо для повітряних зміїв, а не для ракет. Я хочу повернутися до власного життя: садочок, друзі, різні пустуни. На море ми хотіли їхати, ти ж пам‘ятаєш?” 

Дзвінка Більська, 3 роки:

“Квітю, як буде летіти ракета, скажи спочатку мені, а потім – мамі. А як ти думаєш, з садочка всі дівчата живі? А хлопці? Головне, щоб з садка всі були живі, найбільше за то переживаю. Ходіть молитися, щоб віддали наш острів з морем”. 

Костя Бикоріз, 6 років:

“Війна – це кошмар, це смерть. Через це багато людей помирає. Війна – коли люди сидять в підвалах та сховищах і не можуть вийти. Я хочу, щоб війна скоріше закінчилась, і все було Україна”.

Стас Бикоріз, 3 роки:

“Війна – це погано. Коли бахкає, треба спускатися в підвал і запалювати свічку. Коли закінчиться війна, я хочу, щоб мені іграшки купили й великий комбайн”. 

Ніна Володіна, 5 років:

“Мамо, помий мої крокси. Коли закінчиться війна, ми поїдемо на море”. 

Лукась Мельник-Крисоченко, 4,5 роки

“Що це за звук? Це літак? Наш чи ворожий? Я боюсь. Війна – це страшно, бо росіяни хочуть нас вбити. Вони стріляють, запускають бомби й ракети. Я думаю, що наші воїни переможуть, бо вони сміливіші, ніж російські”. 

“Коли закінчиться війна, ми не відразу повернемося додому, бо раптом вороги знову почнуть стріляти? Ми залишимося тут (в Івано-Франківську) на три дні. У перший день ми святкуватимемо. На другий день ми купимо величезну іграшку, на третій я нею буду гратися. А потім повернемося додому, якщо битва знову не почнеться”. 

Єва Шестакова, 6 років

“Війна вбиває людей. Припиніть війну! Україна хоче жити!”