2 типи істерик у дітей і правильна реакція батьків

2 типи істерик у дітей і правильна реакція батьків

Дитячі істерики – одна з найнеприємніших сторін батьківського життя. Більшість батьків навчені тому, що є лише один надійний спосіб реакцію на істерику — ігнорувати її. Однак має сенс навчитися розрізняти істерики різного походження, адже реагувати на них треба по-різному. Розповідаємо, як пов’язані скандали, які закочують діти, та розвиток їхнього мозку.

Істерика верхнього поверху

Коли ви маєте хоч якесь уявлення про верхній і нижній мозок, мабуть знаєте, що існує два типи істерик. Істерика верхнього поверху виникає, коли дитина, по суті, довільно вирішує її закотити. Вона робить свідомий вибір діяти таким чином, тероризувати вас та маніпулювати вами, доки не отримає те, чого хоче. Незважаючи на весь драматизм і благання, що здаються щирими, малюк здатний миттєво припинити істерику, щойно отримає бажане.

Причина такої здатності зупинитись у тому, що в цей момент дитина використовує верхній мозок. Вона спроможна контролювати свої емоції та тілесні реакції, логічно розмірковувати та приймати здорові рішення. До прикладу, може виглядати, що дівчинка зовсім втратила контроль над собою, коли відчайдушно кричить посеред супермаркету: «Я хочу ті туфлі з принцесою!» Але ви виявите, що вона контролює ситуацію і просто маніпулює вами заради досягнення бажаного результату.

Батькам, які зуміли розпізнати істерику верхнього поверху, залишається лише одна очевидна реакція: ніколи не розпочинати переговори з терористом. Істерика верхнього поверху вимагає встановлення жорстких кордонів і ясних рішень у тому, яка поведінка є прийнятною, а яка — ні. Правильною реакцією на подібну ситуацію було б спокійне пояснення:

«Я розумію, що тобі дуже сподобалися ці капці, але мені зовсім не подобається те, як ти поводишся. Якщо ти не зупинишся прямо зараз, ти не отримаєш їх, і мені доведеться заборонити тобі йти сьогодні на дитяче свято, оскільки ти не вмієш поводитися».

Після цього дуже важливо здійснити оголошене покарання, якщо погана поведінка не припинилася. Забезпечуючи ясні обмеження подібного типу, ви даєте своїй доньці можливість спостерігати наслідки її неприйнятної поведінки та практикуватись у контролі над власними прагненнями. Ви вчите її тому, що шанобливе ставлення, терпіння та відстрочене задоволення винагороджуються, а протилежна поведінка – ні. Це важливі уроки у розвитоку мозку.

Якщо ви відмовляєтеся піддаватися тиску істерик верхнього поверху, незалежно від віку вашої дитини, ви перестанете стикатися з ними регулярно. Оскільки верхні істерики є навмисними, дитина перестане звертатися до прийомів такого типу, як тільки переконається, що вони є неефективними, а іноді призводять до негативних результатів.

Істерика нижнього поверху

Істерика нижнього поверху – щось зовсім інше. У цьому випадку дитина настільки засмучена, що не здатна використовувати свій верхній мозок. Ваш малюк стає настільки злим через те, що ви ллєте йому воду на голову, щоб помити волосся, що починає кричати, викидати іграшки з ванни і відчайдушно махати кулачками, намагаючись вас вдарити. У цьому випадку нижня частина його мозку, зокрема його мигдалеподібне тіло, бере верх і тримає у заручниках його верхній мозок. Гормони стресу, що наповнюють невелике тіло, заважають його верхньому мозку працювати повністю. В результаті він буквально не в змозі – принаймні на даний момент – контролювати своє тіло та емоції, використовувати розум, враховувати можливі наслідки, вирішувати проблеми або брати до уваги почуття іншої людини. Він вийшов із себе. Перепони перегородили шлях до верхнього поверху, і він просто не може використати весь свій мозок.

Коли ваша дитина знаходиться в такому стані дезінтеграції та істерика нижнього поверху набула масштабних розмірів, необхідна зовсім інша батьківська реакція. Якщо у разі верхньої істерики батькам слід швидко встановити жорсткі межі поведінки, то відповідна реакція на нижні істерики має бути більш ніжною і заспокійливою.

Перше, що мають зробити батьки, — встановити зв’язок із дитиною та допомогти їй заспокоїтися. Цього іноді можна досягти лагідними дотиками та втішними інтонаціями. Або, якщо малюк зайшов настільки далеко, що може травмувати себе або когось іншого або щось зламати, краще взяти його на руки, притиснути до себе та спокійно говорити з ним, забираючи його з місця подій.

Ви можете експериментувати з різними підходами, залежно від темпераменту своєї дитини, але головне ви повинні втішити її. У цих випадках немає сенсу говорити про покарання чи прийнятність поведінки. Дитина просто не в змозі сприймати цю інформацію в момент істерики нижнього мозку, оскільки подібні розмови вимагають функціонування верхнього мозку, здатного вислуховувати і засвоювати інформацію.

Потім, коли верхній мозок повернеться на місце подій, ви можете почати діяти, застосовуючи логіку та міркування («Тобі не сподобалося, що тато так мив тобі голову? Як ти хочеш, щоб ми мили тобі голову наступного разу?»). Як тільки дитина прийшла в більш сприйнятливий стан, можна поговорити про прийнятну і неприйнятну поведінку та будь-які можливі наслідки («Я знаю, що ти дуже розсердився через те, що вода текла тобі на обличчя. Але не можна нікого бити, навіть якщо ти дуже злий. Ти можеш сказати мені словами: “Мені це не подобається. Будь ласка, перестань”). Ваші виховні заходи тепер здатні підтримати ваш авторитет, що дуже важливо, і ви можете реалізувати їх з позицій більшої поінформованості та співчуття. І ваша дитина швидше засвоїть цей урок, оскільки ви вчите її в той момент, коли її мозок стане сприйнятливим до навчання.

Як знають досвідчені батьки, для дітей ясельного віку ситуації, коли вони виходять із себе, — не рідкість. Якщо це трапляється з десятирічною дитиною, все виглядає по-іншому, проте дитина будь-якого віку (і навіть дорослий!) піддається захопленню з боку нижнього мозку в ситуаціях емоційного напруження. Саме тому знання про верхній і нижній мозок — і про те, що істерики можуть відбуватися на різних поверхах, здатне допомогти нам ефективніше привчити своїх дітей до дисципліни. Воно дозволяє ясніше бачити, коли слід проводити межу, а коли використовувати лагідне співчуття.

Джерело