Прислів’я та приказки — неоціненна скарбниця народної мудрості. Кожне покоління вносить у цю невичерпну скарбницю нові коштовні діаманти, що збагачують культуру народу. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини і до наших днів.
Сила, мудрість і поетична краса прислів’я та приказок — це вияв народного розуму й гумору, влучності й дотепності народного слова.
ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ ПРО МАМУ
Де мати плаче, там ріки течуть, де сестра плаче, струмки біжать, де жінка плаче — роси нема.
Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріже, то все болить.
Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане.
Мати з сином лається — за піч береться, з зятем — за клямку.
Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду милішого від матіночки.
Не та мама, що народить, а та, що до розуму доводить.
Рада б мати для дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Рідна мати — брехуха, то мачуха справедлива: як скаже:
«Я тобі дам», то вже дасть; а мати: «І щоб тебе, і бодай тебе», а сама: «Ох, коли б, Господи, не сталось чогось дитині з моєї дурної речі!»
Рідної матері слівце — як літнє сонце: бо хоча й єсть не раз на світі хмарненько, а все-таки від нього тепленько.
У кого мати рідненька, у того сорочка біленька й голівка гладенька.
Тоті цвіти красні, котрі зацвітають, тоті діти щасні, котрі матір мають.
У дитини заболить пучка, а в матері — серце. (* пучка – кінчик пальця руки)
Мати сама не з’їсть, а дітей нагодує.
Мене мати цілий вік дурила: казала «битиму», та не била.
Материнська молитва із дна моря підіймає.
Хто батька-матір зневажає, той добра не знає.
Без матері і сонце не гріє.
Без матки нещасливі дітки.
У кого є ненька, у того й голівка гладенька.
Всяке дитя матері миле.
Голівонька наша бідна, що в нас матінка нерідна.
До людей по розум, до матері по серце.
Доти ягнятка скачуть, поки матір бачать.
Для ворони нема кращих дітей, як воронячі.
І задрипана ворона своїм дітям оборона.
Кожна мати свою дитину хвалить, а чужу ганить.
Кожна корова своє теля лиже.
Куля мине, а материне слово не мине.
Любов матірня й на віддалі гріє.
Любо й неньці, як дитина в честі.
Людям, як болото, а матері, як золото.
Матері ані купити, ані заслужити.
Мамина лайка — байка, а битва — молитва.
Мати годує дітей, як земля людей.
Мати з хати — горе в хату.
Мати однією рукою б’є, а другою гладить.
Найгірша мати хоче мати найліпші діти.
Найдорожча пісня, з якою мати колисала.
На світі знайдеш усе, крім рідної матері.
На сонці тепло, а коло матері добре.
Тільки в світі правди, що рідная мати.
Немає тих яток, де продають рідних маток.
Нема такого краму, аби купив тата й маму.
Одна мати — вірна порада.
При сонці тепло, при матері добро.
Пташка радіє весні, а дитя — матері.
У дитини болить голова, а у матері — серце.
Сліпе щеня і те до матері лізе.
Сльози матері даремно ніколи не пропадають.
Чого мама научить, те й дочка знає.
Чого не дала мама, того не купиш і в пана.
Що мати навчить, то й батько не перевчить.
Що мати — то не мачуха.
Що можна мамці, того не можна ляльці.
Однієї матки та не однакові дітки.
За горами мала хмаронька, яка мати, така й донька.
Яка клепка, така й бочка, яка мати, така й дочка.
Яка мати, така й дочка: їдять кашу з черепочка.
Яка вода, такий млин, яка мати, такий син.
За матеріалами: “Українські прислів’я та приказки”. Київ, Видавництво художньої літератури, “Дніпро”, 1984, с. 187 – 188.
