7 СПОСОБІВ ВИХОВАТИ ДИТИНУ, ЯКА НЕ БОЇТЬСЯ ПОМИЛОК, КРИТИКИ І НЕ БУДЕ ВАМ БРЕХАТИ

7 СПОСОБІВ ВИХОВАТИ ДИТИНУ, ЯКА НЕ БОЇТЬСЯ ПОМИЛОК, КРИТИКИ І НЕ БУДЕ ВАМ БРЕХАТИ

Це називається адекватною самооцінкою

Бажано, щоб самооцінка була адекватною, сумірною, стійкою і не коливалася від легкого вітерця. Тобто необережного або навмисно критичного слова інших людей.

Самооцінка – це здатність людини оцінювати себе, свої якості, і, спираючись на цю оцінку, розвиватися і жити. Правильна самооцінка дозволяє помилятися і не страждати від безглуздого почуття провини. Замість цього – отримувати досвід. Адже без помилок живуть тільки боги. Виходить, ще одна особливість адекватної самооцінки – її реалістичність. Добре б, щоб ми не загравалися в богів, які не помиляються і нічого не бояться. І щоб дітям цю гру не підсовували.

Але не всі сім’ї розуміють самооцінку. І починають старанно хвалити дитину, говорити, що все у неї виходить краще за всіх, куди іншим! Людина, яка росте з упевненістю, що вона – сама-сама, неминуче зіткнеться з розчаруванням. І нічого схожого на адекватну самооцінку у неї точно не буде.

Батьки, які вирішили (або так саме пішло) всіляко звеличувати здатності дитини в усьому, за що б не бралася, не бачать за всім цим самої дитини. Проблеми, тривоги, почуття, переживання просто ігноруються. Ось звідки беруться тридцятирічні хлопчики і дівчатка, ображені на долю за те, що вона не прийшла і не дала їм все, що повинно належати їм по праву свого таланту чи зверхності. І похвала не допомогла їм виробити адекватну самооцінку.

А що ж допомагає і що потрібно дійсно робити?

1. ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇХ ДІТЕЙ. ТАК, РІШЕННЯ ПРИЙМАЄТЕ ВИ, А НЕ ВОНИ

Поки ми батьки, як не крути, що не радься з дітьми, ми і тільки ми робимо вирішальний вибір. Йти в цю школу або в ту? Розбиратися з учителем або спустити на гальма? Рішення приймаємо ми. Немає нічого гіршого, коли батьки намагаються в цих рішеннях спиратися на дитину:

«Ми не змогли з нею впоратися, тому вона не ходить в садок».

«Ми розлучилися, тому що так було краще для дітей».

«Ми не розлучилися, тому що дочка чоловіка дуже любить».

«Я не можу її вкласти спати, вона не хоче».

«Ми не можемо відібрати в неї планшет, це закінчується слізьми».

Ось як звучить небажання батьків визнати свою відповідальність і нести її. Ні, дорогі мої:

Ваша дитина не ходить в садок, тому що ви так вирішили.

Ви розлучаєтеся, тому що ви так вирішуєте.

Ви не розлучайтеся тому, що ви, а не діти приймають таке рішення.

Ви не можете вкласти дитину спати, тому що чогось не бачите, не розумієте, не можете знайти підхід, а не тому, що дитина не хоче.

Ви не відбираєте у дочки планшет, бо не знаєте, як втішити її і не хочете виглядати в її очах поганими.

І головне, чому доводиться вчитися батькам, які піклуються про самооцінку дитини, – приймати відповідальність за свої рішення, навіть якщо вони «непопулярні», навіть якщо через кілька років діти вам їх пригадають, навіть якщо ви розумієте, що помилилися.

Ось вона – база для дитячої самооцінки. Світ безпечний. Тому що батьки знають, що робити.

2. ВЧИТИСЯ ЦІКАВИТИСЯ СВОЇМИ ДІТЬМИ, А НЕ ТІЛЬКИ ЇХ УСПІХАМИ

Багато років тому педагог Симон Соловейчик написав книжку «Педагогіка для всіх». Прекрасну книжку. Можна кожен день читати на ніч. Дуже надихає, опускає на землю і приводить до тями – потрійний ефект. Цікаво, що її читачі діляться рівно на дві категорії: ті, хто книгу захлинаючись читають, і ті, хто через десять сторінок кажуть: «Одна вода, нічого конкретного». Я б пояснила це так: першій категорії читачів цікаво з дітьми. Навіть якщо вони іноді занадто за них переживають. Другій – діти не цікаві. Навіть власні. Так буває. Є люди, які цікавляться цифрами, залізом, музикою, буквами. Але не людьми. І ось нехай діти підростуть, зацікавляться цифрами, музикою, ще чимось – тоді поговоримо.

Дітям, щоб рости впевненими в собі, потрібно відчувати, що ними цікавляться.

Не просто переживають за них ( «Що у тебе болить? Ти здоровий? У тебе які оцінки сьогодні? Хто ця Маша з першого під’їзду?»). А цікавилися ними ( «Що ти читаєш? Що думаєш про нову серію такого-то серіалу? Коли тобі сумно?»).

Нашим дітям для гарної самооцінки потрібно те ж, що і нам самим. Якщо ті, з ким ми живемо поруч, з ким працюємо, не цікавляться нами, нашими думками, просто не базікають з нами про всяке, нехай і потроху, ми сумуємо і наша самооцінка падає.

3. ПЕРЕСТАТИ РОБИТИ ЗАУВАЖЕННЯ. ЯК БИ НЕ БУЛО СКЛАДНО

Про шкоду критики для самооцінки будь-якої людини, а дитини особливо, скажу так – про це вже навіть бабусі біля під’їзду в курсі і діти в середній групі дитячого садка. Всі про це знають, але втриматися дуже важко. Ми просякнуті критикою, ми в ній виросли. Радянська культура – культура коригуюча, виправляюча. Держава точно знала, як треба. Так і пішло з тих пір: «Горб, посміхаєшся, чому без змінного взуття, нічого самі не можете, погано працюєш, погано відпочиваєш, погано їси, зовсім не їси, занадто товстий …». Тільки встигай ухилятися.

Нашим дітям дістається через просте правило: отримав сам – передай іншому. Ми, дорослі, і самі живемо під цим градом критики з усіх боків. А якщо ми вже батьки – град посилюється. Постійна критика і зауваження на адресу дитини швидко вбивають в ній будь-який інтерес і вселяють страх помилки.

4. ВЧИТИ ДИТИНУ ПОМИЛЯТИСЯ І ЦІНУВАТИ ПОМИЛКИ (А НЕ ЛАЯТИ ЗА НИХ)

Дитина все робить вперше, у неї немає досвіду. Вона отримує його, постійно помиляючись. Якщо ми хочемо, щоб вона була упевненою в собі і не тряслась від страху перед помилками, потрібно підтримувати її тоді, коли у неї не виходить. Говорити: «Ти молодець, що намагаєшся. Ти смілива і сильна! Давай ще раз спробуємо». Ви встаєте з нею поруч, і в різному віці це означає різне: для дворічної дитини – іноді досить просто взяти її руки в свої. Для п’ятирічної: запитати, чи хоче вона, щоб ви допомогли. Для семирічної – допомогти зрозуміти, що саме не виходить. Для 12-річної – бути поруч, щоб підтримати, коли покличе.

5. ХВАЛИТИ ЗА ТЕ, ЩО ДИТИНА ЗРОБИЛА, А НЕ ЗА ТЕ, ЩО ВОНА «НАЙКРАЩА» АБО «КРАЩА ЗА КОГОСЬ»

Коли помилки не підбадьорюються або заперечуються ( «Ти не можеш цього не зрозуміти, ти просто не хочеш розуміти»), а досягнення звеличуються як най-най з най-най, є ризик виростити короля без королівства. Тобто людину, яка буде несвідомо намагатися з усіх сил утримувати почуття своєї переваги над іншими. Це як раз ті дивні історії, коли людина хоче більшого і ніби все у неї є для того, щоб цього більшого досягти. Але вона топчеться на місці, нічого не робить і лише критикує успіхи далеко не таких розумних і талановитих, але активних і сміливих людей.

Так ось. Якщо хочете дитині добра, хваліть її не за те, що «у інших дітей ніколи так не вийде», а хваліть за те, в чому вона перевершила саму себе, за те, що вона навчилася робити краще.

6. ВІРИТИ ДІТЯМ, НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ БРЕШУТЬ

Запитайте дорослих, у яких були хороші відносини з батьками і яким багато чого в житті вдалося зробити, за що вони вдячні своїм батькам. І ви почуєте: за те, що вони мені вірили і довіряли. Навіть тоді, коли цього робити, здавалося б, не слід було. Педагог Олександр Нілл, засновник школи «Саммерхілл», вважав, що діти в основному брешуть від страху. І якщо діти перестають боятися – вони перестануть обманювати.

Батьки часто переживають, що діти багато брешуть, деякі маніакально вимагають від дітей говорити правду і тільки правду. Ось що пише Олександр Нілл:

«За майже 40 років моєї роботи я жодного разу свідомо не збрехав учням, так ніколи і не відчував подібного бажання. Втім, це не цілком вірно, тому що одного разу я збрехав сильно. Дівчинка, нещаслива історія якої була мені відома, вкрала фунт. Троє хлопчиків – шкільний комітет по крадіжках – бачили, як вона купувала морозиво і сигарети, і влаштували їй перехресний допит. “Цей фунт мені дав Нілл”, – стверджувала вона. Хлопчики привели її до мене: “Ти давав Ліз фунт?” Нашвидкуруч оцінивши ситуацію, я невимушено відповів: “Ну так, давав”. Я знав, що, якби я її видав, вона вже ніколи б не повірила в мене. Я повинен був підтвердити, що я до кінця на її боці. Я впевнений, що, якби її сім’я була чесною і вільною, така ситуація ніколи б не виникла. Я збрехав навмисне – з лікувальною метою, – але ні в яких інших обставин я не смію брехати”.

7. ЗАЛИШАТИСЯ НА СТОРОНІ СВОЇХ ДІТЕЙ ДО КІНЦЯ

Бути до кінця на стороні своїх дітей – ще одна важлива батьківська властивість, яка допомагає дитині вирости впевненою у своїх силах людиною. Бути до кінця на стороні своїх дітей – значить бачити їх, розуміти їх, знати, що в дітях, як і в кожному з нас, живуть різні почуття, що вони, як і інші люди, можуть злитися, можуть бути несправедливі. Знати все це, але все одно залишатися на їхньому боці. Як би це не було важко.

Автор: Віта Малигіна

Джерело