Ці діти навіть не підозрювали, що беруть участь у наукових експериментах психологів. І ось що з цього вийшло.
Давайте дізнаємося, які висновки ми можемо зробити за результатами цих досліджень і на що варто звернути увагу мамам і татам.
Експеримент №1. Про віру в людину
Віра в людину, чи то дорослу чи дитину, має величезне значення! І це підтверджує соціальний експеримент.
Американські психологи обрали для участі звичайнісіньку вчительку. Однак їй було сказано, що вона пройшла серйозний відбір.
Також вчительці заявили, що її завдання — навчати обдарованих дітей за звичайною шкільною програмою та оцінити їхні показники наприкінці року. Але насправді геніальність цих учнів психологи, м’яко кажучи, дуже перебільшили.
Під час усього експерименту, який тривав цілий навчальний рік, педагогові було заборонено спілкуватися з батьками дітей, а також з дітьми на теми, які не належать до навчання. Вона просто давала дітям знання. Наприкінці року результати тестування здивували дослідників: показники знань у дітей, які брали участь у цьому експерименті, були вищими, ніж у інших учнів.
Вчителька тільки розвела руками — мовляв, за якою програмою не навчай обдарованих дітей, їхні показники завжди залишаться вищими.
Експеримент перевершив усі очікування, тому що (увага!) насправді в ньому брали участь двієчники та трієчники!
А вчителька навіть не сумнівалася, що вона навчає обдарованих дітей.
Вчені довели, що віра в людей здатна творити чудеса. Ми часто хочемо, щоб наші діти добре вчилися. Але чи віримо ми в них?
Рекомендації психолога:
Вірте у своїх дітей! Дозвольте їм показати вам, що вони можуть справлятися із завданнями самі.
Як часто ми просимо дитину в чомусь допомогти, але насправді не віримо в неї до кінця, тому контролюємо чи намагаємось виконувати доручення разом із нею. Цим ми позбавляємо дітей можливості вчитися проявляти себе, тому у дорослому житті вони можуть боятися відповідальності.
І не забувайте відгукуватись на допомогу, коли її у вас просять діти!
Пам’ятайте, все починається з віри в людину.
Ну, і звичайно, без любові теж ніяк не можна.
Експеримент №2. Про страхи раннього дитинства
Один відомий американський вчений Джон Вотсон займався дослідженнями страхів та фобій.
У його експерименті 1920 року брав участь маленький хлопчик, сирота на ім’я Альберт. Психолог планував з’ясувати, чи можуть об’єкти, до яких раніше людина ніколи не відчувала негативних емоцій, викликати страхи.
Вибір упав на іграшки — білий щур і білий кролик, а також маску Санта-Клауса з бородою з вати.
Дитина із задоволенням гралась з цими предметами цілих два місяці. А потім умови змінилися.
Коли маленький Альберт торкався щура, за його спиною Джон Уотсон бив залізним молотком по металевій пластині. І хлопчик почав уникати контакту з цією іграшкою.
За тиждень умови змінилися ще. Тепер просто поява щура супроводжувалась звуком від удару молотка. Дитина заплакала, навіть не доторкнувшись до неї!
Втретє експеримент було проведено через п’ять днів, коли дитині показали білого кролика та маску Санта-Клауса з білої вати (вже без щура).
Незважаючи на те, що не було жодних гучних звуків, ці предмети викликали страх і сльози у дитини.
Цей експеримент – привід задуматися над тим, у яких умовах росте ваша дитина. Адже звичні для вас, але лякаючі для дитини дії можуть викликати страх навіть через те, що, на перший погляд, не має жодного відношення до ситуації. Однак об’єкти страху завжди мають якийсь зв’язок із лякаючими обставинами.
Більшість страхів та тривожність формуються у ранньому дитинстві. І, на жаль, якщо з ними не працювати, вони можуть залишитись на все життя.
Рекомендації психолога:
Що робити, якщо ваша дитина чогось боїться? Намалюйте разом із нею її страх на аркуші паперу. Потім покладіть малюнок на інший чистий аркуш паперу, який хоча б втричі більший за перший.
Тепер в очах малюка страх уже не здається таким великим!
Попросіть відповісти на запитання: “Чому цей страх лякає?” і «Про що страх хоче розповісти?» Нехай дитина поговорить зі своїм страхом, а потім подякує йому за діалог і відпустить, помахавши йому рукою.
Експеримент №3. Про конфлікти та конкуренцію
Цей експеримент проводився турецьким психологом Музафером Шерифом та його колегами у середині ХХ століття.
У ньому брали участь хлопчики віком 11-12 років. Діти були поділені на дві групи та перебували у повній впевненості, що знаходяться у літньому таборі.
Завданням цього експерименту стало вивчення міжгрупових конфліктів та причин їх появи.
Перший тиждень обидві групи дітей перебували окремо одна від одної. За цей час у кожній із груп хлопчики встигли потоваришувати.
На другому тижні всіх об’єднали в одну групу. Практично одразу почалися протистояння. Конфлікти посилилися після того, як психологи свідомо створили конкуренцію між дітьми з різних груп.
Все змінилося третього тижня, коли перед учасниками було поставлено завдання. Їм необхідно було вирішити загальну проблему із водопостачанням. Всупереч усім конфліктам та конкуренції вони всі потоваришували.
Вчені дійшли висновку, що спільна справа здатна згуртувати дітей, що конфліктують.
Рекомендації психолога:
Щоб уникнути конфліктів у сім’ї, придумайте разом із дитиною спільну справу, за яку ви будете відповідальні. Нагадуйте про неї одне одному, щоби не забути.
Сваряться брати та сестри? Нехай у них з’явиться завдання, яке їм важливо вирішити разом.
Навіть якщо ви самі росли в сім’ї, де конфлікти були надто частими, зрозумійте, що ви створили іншу сім’ю. І тепер вам ніщо не заважає любити своїх дітей та створювати атмосферу гармонії та щастя у своєму будинку.
