Не пам’ятаю, в якому віці відбулася ця розмова з мамою вперше, але пізніше вона повторювалася кілька разів.
Мама посадила мене на диван поруч з собою і запитала, чи немає чогось такого, про що вона повинна знати. Можливо, щось на вулиці відбувається, коли я гуляю без нагляду, або хтось ображає.
Мама завжди так хитро починала розмови, що створювалося враження, що вона заздалегідь все знає. Якщо було що розповісти, то мені доводилося тут же зізнаватись. Цього разу зізнаватися не було в чому.
Мама мені сказала, що якщо колись десь я відчую реальну загрозу для життя і здоров’я, якщо хтось кудись буде відводити, погрожувати, застосовувати насильство тощо., то, крім крику і спроб втекти, потрібно робити все можливе для привернення уваги.
Вона дуже коректно пояснила, що багатьом людям плювати на чужі проблеми, тому, для того, щоб врятувати своє життя, допустимо створювати незначні проблеми іншим.
Настанови були прості, але, по-моєму, дуже дієві: якщо розумієш, що тут і зараз з тобою може трапитися непоправне – хапай камені і кидай у вікна будинків, бий машини.
Мама пояснювала: люди через страх за себе, з байдужості, або з інших причин можуть не відреагувати на крик про допомогу, а якщо мова буде йти про їхнє майно, то більшість, якщо не втрутиться, то хоча б викличе поліцію.
В кінці бесіди мама додала, що майнову шкоду ми завжди можемо відшкодувати, а життя у нас одне.
Для закріплення результату подібна розмова повторилася ще кілька разів, але, тьху-тьху-тьху, не стала в нагоді. По-моєму, це відмінні поради для дитини чи підлітка.
Можливо, поради спірні і дещо егоїстичні, але коли у мене будуть діти, я обов’язково поговорю про це з ними.
