Повчальна казка «Обіцянка»

Повчальна казка «Обіцянка»

Казки,що виховують

«Були собі дід та баба…», «Колись давно…», «В якомусь царстві…» — ці слова ми знаємо з дитинства. Так починаються казки. Читаючи або слухаючи казку, дитина лине у своїй уяві в світ, де добро завжди перемагає зло, чесноти винагороджуються, а слабких захищають добрі сили.

Діти зазвичай ототожнюють себе з головним позитивним героєм, тому й переймають його поведінку, ніби примірюючи її до своєї особистості. Саме тому казки можуть мати терапевтичний ефект щодо проблем у житті дитини.

Нерідко дорослі розповідають казки своїм дітям, не надаючи особливого значення змісту. «Це ж лише казка…», — думаємо ми, дорослі. А казка — дієвий інструмент, що корегує дитячу поведінку, допомагає зрозуміти вчинки інших, побачити себе з боку інших людей.

За допомогою казкотерапії батьки можуть вирішувати й проблеми  прищеплення правильних звичок (прибирати за собою, щодня чистити зуби, мити руки тощо).

Батьки допоможуть і собі, й своїй дитині, якщо правильно доберуть сюжет казки і розкажуть її малюку.

«Правильна» казка — ефективніша, приємніша і корисніша для налагодження тісного контакту з дитиною, ніж нагадування й зауваження.

ОБІЦЯНКА

Терапветичний ефект — навчити дітей дотримуватися своїх обіцянок і виконувати обов’язки.

У сусідньому дворі живе Кирилко.

Він хороший і привітний хлопчина, щодня ходить до дитячого садочка. Любить їсти льодяники, гойдатися на гойдалках, з’їжджати з гірок, їздити на самокаті, ровері та ще багато чого цікавого, одним словом, усе, що любиш робити й ти.

Сталося так, що Кирилко захворів і залишився з татком удома. Дуже кашляв, була висока температура. Але декілька днів, приймаючи ліки, хлопчина майже одужав. Тато залишався з синочком увесь час, тому що працював удома за комп’ютером. Мамі доводилося щодня ходити на роботу.

Удома в Кирилка було багато різноманітних іграшок, аж три мішки. Коли наставав час гратися, або навідувалися друзі, Кирилко діставав із мішків іграшки і грався. Але після гри потрібно було все складати на місця. Так учили хлопчика мама і тато. Та Кирилкові не завжди хотілося  складати іграшки, мабуть, так само, як і тобі…

В останній день своєї хвороби Кирило з самого ранку грався іграшками. Перш ніж іти на роботу і залишити вдома сина з татом, мама нагадала Кирилку не забути перед обіднім сном заховати іграшки в мішки. Син пообіцяв виконати прохання. Та коли настав обід, тато був дуже зайнятий роботою, тому Кирилко поїв сам і, забувши про обіцянку, ліг спати. Іграшки залишилися лежати розкиданими.

Прокинувшись, хлопчик побіг до іграшок. Та як же він здивувався, як розчарувався, коли не знайшов жодної. Кирилко навіть почав плакати. Побіг до тата і розповів, що сталося. Тато заспокоїв сина, запропонував поміркувати над цим. Вони довго думали, розмовляли і зробили висновок — іграшки пішли від Кирилка, адже той не виконав своєї обіцянки.

Треба повернути іграшки! Але як це зробити? Тато запропонував у інтернеті знайти сайт «загублені речі» і переглянути перелік, щоб відшукати іграшки. Так і  зробили. Знайшли іграшки, які втекли від хлопчика. Кирилко водночас зрадів, що іграшки є, та засумував через те, що не дотримав свого слова… Виникло запитання: «Як же їх тепер повернути додому?».

Давай напишемо листа до «загублених речей». У ньому треба вибачитися перед іграшками і пообіцяти виконувати свої обіцянки, — запропонував тато. 

 – Ти готовий?

 – Так! – відповів Кирилко.

Того ж дня тато з сином відправили електрон­ного листа. І вже ввечері пролунав дзвінок у вхідні двері. Коли тато відчинив, то побачили, що на порозі лежали всі іграшки. Як зрадів Кирилко!

А ти б зрадів?

Відтоді Кирилко без нагадування складав іграшки на місце і пам’ятав, що обіцянок треба дотримуватися.

І ви, дітки, теж пам’ятайте це правило!

Джерело