Сьогодні старші діти в черговий раз змусили мене відчувати себе якоюсь неправильною матір’ю.
– Ліза, у тебе через 6 тижнів день народження. До чого мені готуватися? Що плануєш? Є якісь побажання?
– Гарне питання. У мене вже є все, чого я бажаю.
– Тобі виповниться вісімнадцять. Можливо тобі хочеться чогось, що заборонено для дітей?
– Мамо. Ти ж мені нічого ніколи не забороняла.
– Але ти ж навіть не говорила, що хочеш чогось забороненого! Який сенс тобі забороняти?
– А який сенс хотіти забороненого, якщо тобі нічого не забороняють?
– Тобто, якби я тобі заборонила, скажімо, займатися музикою, ти б-таки стала музикантом?
– Ні. Але у мене хоча б була людина, яку я б могла звинуватити у своїх невдачах. Блін, чому ця прекрасна думка не прийшла мені раніше? О! Я придумала. Коли мені будуть пропонувати те, чого мені не хочеться, я буду говорити: «Моя жахлива мати мені нічого не забороняла і тепер мені не хочеться зовсім нічого!»
Діти, яким нічого не забороняли, іноді виглядають так. Це ніби герої якихось невідомих мені комп’ютерних ігор. І так, якщо ви стаєте на мій слизький шлях, майте на увазі, що імітацію палаючої лампи розжарювання масштабом 10:1 ви будете робити разом з дітьми, тому що діти теж не забороняють вам страждати фігньою. Ніколи не забороняють.
