їй - два... вона так любить маму і цілий світ знайде в її очах бо мама заплітає колосками цілує ранки.. і розвіє страх.... їй - шість... "не плач, моя мамусю... я вже доросла.. йду у перший клас !" портфелик, зошити... і "швидко повернуся" все швидше.. й швидше... рухається час.... їй - чотирнадцять... світ, насправді, інший і мама, знає... знає не про все.... цілунки перші , друзі , зради , вірші... а час летить.... а час уже несе.... їй - майже двадцять... не змінилась, наче.. освіта, мрії.. менше й менше... спить весілля, фото... мама знову плаче.... і все.. в її житті.... завбільшки з мить.... вже двадцять три... комусь телефонує... у мене народився, мамо, син.... я плачу й плачу.... скільки сліз тих... чуєш... він - цілий світ... й на цілий світ - один... сьогодні - тридцять.. втомлена й красива... у неї діти... все кудись летить.... цілує ранки... й не повіриш, диво - все заживає, мамо.... майже.. не болить їй - п'ятдесят... вона сьогодні.. в мами.... бо не побачити її... найбільший страх.... бо тільки мама .... вміє .. колосками .... і цілий світ.... лише в її.... очах ... Ілона Ельтек. 27.08.2020р.
“Їй – два… вона так любить маму” – вірш, який торкається душі
