Є досить значний список «Як треба», який дійсно допомагає батькам грамотно спілкуватися з дитиною і ростити її у здоровій атмосфері. На жаль, далеко не у кожній сім’ї реалізується навіть половина цих принципів. Але дитина повинна отримувати від батьків відчуття власної значущості, відчувати від них прийняття та любов.
ЯК СЛІД ЧИНИТИ БАТЬКАМ:
— Бачити та підтримувати активність та ініціативи дитини.
— Надавати їй свободу експериментувати.
— Вірити у її здібності.
— Хвалити та нагороджувати за успіхи.
— Не знецінювати у разі невдач.
— Дозволяти помилятися (а також визнавати свої помилки та вибачатися за них).
— Критикувати конкретні вчинки, а не особистість дитини.
— Сприймати дитину всерйоз.
— Цікавитися думкою дитини та враховувати її під час прийняття рішень.
— Пояснювати логіку своїх рішень, особливо, якщо рішення суперечить бажанням дитини.
— Поважати особисті межі дитини та свої.
А ось варіанти «Як не треба», на жаль, трапляються досить часто, і їх варто детально розглянути.
1) Не можна тільки пред’являти вимоги та читати нотації і при цьому не цікавитися почуттями дитини, не вникати у причини та мотиви її вчинків. Інакше виходить, що дитина — такий собі виконавець батьківських інструкцій. За такого розкладу батьки намагаються її вписати у свою картину світу: якщо дитина «зручна», то отримує від них плюшки та нагороди, якщо ні — зазнає знецінення і позбавляється любові.
2) Не варто порівнювати дитину з іншими. Причому не тільки коли вона «гірша» за інших, але й коли вона «краща» за когось. У цьому випадку дитина виявляється так само втягнута в атмосферу конкуренції і необхідності доводити, що вона хороша або краща (іншими словами — гідна любові).
4) Читати листування дитини в соцмережах, не дозволяти їй закриватися в кімнаті, перекладати її речі на власний розсуд ненормально. Це неповага до меж дитини. Так проявляється недовіра, і це 100% працює проти формування почуття власної гідності.
5) Надконтроль також не розвиває адекватну самооцінку та почуття відповідальності. Деякі батьки через свою тривожність постійно перевіряють ще раз, чи справді зроблено домашнє завдання, чи точно їхня дитина дійшла до школи, чи правильно помила тарілки і скрізь витерла пил. Усе це вбиває ініціативу і не сприяє розвитку відповідальності.
6) Пред’явлення надмірних вимог, які не відповідають реальним можливостям дитини. Наприклад, очікування, що дитина неодмінно поступить до кращого ВНЗ країни. При цьому деякі батьки можуть навіть ігнорувати той факт, що дитина ледве тягне базову шкільну програму і вибивається з сил, щоб довести, що вона не невдаха. Особливо, якщо «в сім’ї всі академіки і професори».
7) Постійні причіпки, висміювання та образи. “Можна було б диктант і краще написати”, “Я так і знала, що ти забудеш забрати змінку, якщо тобі не нагадати, дірява ти голова”, “З таким почуттям ритму взагалі краще не танцювати на людях”, “З цією зачіскою ти виглядаєш як опудало» і т.д.
8) Похвала, яка не відповідає дійсності, призводить як до завищеної самооцінки, так і до заниженої. Якщо батьки завжди захоплюються дитиною і схвалюють будь-яку її поведінку, то вона не отримує досвід справедливого стівлення і її контакт з реальністю сильно слабшає. Хтось у цій ситуації може впасти в глибоку невпевненість у собі, оскільки відчуває, що така похвала не відповідає об’єктивному стану справ, його обманюють. Хтось, навпаки, може зміцнитися в такій собі інфантильній грандіозності та відчутті власної величі.
9) Завуальовані знецінення, спрямовані не безпосередньо на дитину. Наприклад, обговорення, які у неї неправильні друзі, чи розповідь історій інших дітей, які також принижують значущість дитини. Його друзі «слухають цю дегенеративну музику» (яку, до речі, може любити і сама дитина), «носять потворні шмотки» (про які дитина тільки мріє) і взагалі «зазнають жахливого впливу сучасних тенденцій» (дозволяючи собі те, що дитина боїться собі дозволити).
Як усвідомити свій надмірний контроль та як його послабити?
Насамперед потрібно замислитися: звідки у вас така потреба контролю? Дуже часто причина криється у надто високому рівні тривоги. Потрібно аналізувати, наскільки вона релевантна навколишній дійсності. Наприклад, якщо дитина тільки почала ходити до школи одна і дорога може бути небезпечною, то тривога цілком обґрунтована — у цьому випадку логічно проконтролювати, дізнатися, чи доїхала вона, чи все з нею гаразд. Інша справа, якщо дитина вже виросла, давно пересувається одна, а батьки досі вимагають звітності хвилина в хвилину. Допомогти першокласнику зібрати портфель — цілком прийнятний контроль. А от контролювати у цьому питанні учня середньої школи надмірно.
Але завжди краще орієнтуватися на свою дитину, її індивідуальні риси, а не на деяку норму, бо якісь діти зібраніші, а якісь менш. Потрібно чітко розуміти, що «допомогти» та «зробити за дитину» – це дві різні речі. І постарайтеся зрозуміти, на чому ґрунтується ваша тривога. Якщо ви впевнені, що через забутий зошит дитину завтра ж виженуть зі школи, то тривога, звичайно, ірраціональна.
ЯК БАТЬКАМ НАВЧИТИСЯ ПРИЙМАТИ СВОЮ ДИТИНУ?
Всім батькам потрібно чітко запам’ятати, що:
Дитина – це
1) окрема людина;
2) інша людина.
У дитини інші, відмінні від ваших інтереси, має інший вік, він належить іншому поколінню. І коли вона йде в дитячий садок або школу, то перебуває в іншому соціальному середовищі і формує там своє коло спілкування.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ
У цьому питанні важливо орієнтуватися на дитину, а не на свої фантазії чи фантазії вчителів про вашу дитину. Комусь легко вчитися у крутому ліцеї, а хтось звичайну школу тягне з титанічними зусиллями, але не тому, що один лінивий, а інший ні, бо вони різні, і це нормально. Аргумент із категорії «а ось я у твоєму віці» не аргумент, бо це вже історія не про вашу дитину, а про вас. Потрібно відпустити очікування і не гнатися за можливістю похвалитися своєю дитиною. Часто гонитва за інтелектуальними здобутками дитини пояснюється батьківською тривогою — чи достатньо вони хороші мати чи батько.
Можна допомагати дитині розвивати її здібності та схильності. Визначити зони розвитку допомагають нейропсихологи та логопеди – так ви зможете зрозуміти особливості особистості дитини.
