Скільки часу дитина віком до двох років може проводити, дивлячись на екран комп’ютера чи телефону? Ніскільки! Щоб успішно відбувався розвиток, у перші роки життя у центрі уваги перебуває взаємна комунікація дитини та батьків. Тому, виховуючи малюка, про свої звички використання гаджетів треба більше думати нам — мамам та татам.
Зоровий контакт із мамою. Такий важливий та незамінний
У цьому тонкому та складному процесі розвитку мозку багато залежить від біології та генетики, проте незаперечно великий вплив надає і довкілля. Тому, щоб малюкові після народження допомогти вижити, природа передбачила систему прихильності — дуже особливі й інтенсивні відносини між немовлям з одного боку і первинним обличчям, що піклується про нього, з іншого. Прихильність великою мірою формується завдяки комунікації між дитиною та її опікуном. Це доведено також у дослідженнях, що після народження дитини на неусвідомленому рівні змінюється навіть мова первинного опікуна, у ній з’являється дуже багато повторень, коротші речення, що важливо для подальшого розвитку мови дитини. Однак у дуже ранньому віці відносини з опікуном формуються здебільшого невербально – за допомогою погляду, виразу обличчя, жестів, міміки. Якщо розвиток дитини відбувається нормально, у віці шести місяців вона вже може самостійно брати активну участь у комунікації, фіксувати погляд, розпізнавати обличчя мами і завдяки дзеркальним нейронам реагувати емоціями (мама посміхається — дитина посміхається у відповідь). А також закладаються основи для багатьох інших важливих функцій як навичок комунікації, так і здатності саморегуляції.
Однак доки кора лобової частини (вона відповідає за саморегуляцію, самоконтроль, імпульсне гальмування і концентрацію уваги) ще не дозріла і дитина не здатна самостійно регулювати свої емоції та поведінку, цей обов’язок повинні взяти на себе батьки: коли дитина стривожена, їй треба допомогти заспокоїтися, щоб дитина отримала досвід і дізналася, що тривога – це тимчасовий стан.
Навіть для тих частин мозку, які дозрівають дуже повільно, критичний період розвитку – це перші два роки життя. Розвиток мозку дитини, з одного боку, є поступовим, з другого — дуже послідовним, тому всі стадії розвитку є незмінно важливими.
До 2 років без екранів
Неможливо говорити про те, яким був би допустимий час використання екранів для дитини віком до двох років, бо такого немає! Маленька людина в телефоні, комп’ютері або ТБ у цьому віці не може сприйняти, де пов’язати побачене з життям… «Звичайно, екран яскравий, він у будь-якому віці приверне увагу, але одночасно і відверне увагу від інших набагато важливіших для розвитку занять, які можуть позитивно впливати на розвиток дитини, у тому числі і на комунікацію, і на навички саморегуляції, і відносини з батьками.
Такі експерименти вже проведені, і доведено: якщо дитину до дворічного віку садять перед телеекраном, показують їй фільм, у якому хтось входить у приміщення і ховає в коробку якусь цікаву іграшку, а потім заводять до ідентичної кімнати, де знаходиться саме така коробка, яку малюк щойно бачив на екрані ТБ, він, як і раніше, не знає, що там можна знайти заховану іграшку. Це наочно показує, що у віці до двох років побачене на екрані не пов’язують із реальністю.
З усіх цих причин тим, хто няньчить немовля, що щойно народилося, або виховує дитину віком до двох років, найважливіше, що потрібно намотати на вус і запам’ятати: головним чином увагу слід приділити своїм [дорослих людей] звичкам використання смарт-пристроїв, розуміючи, що час, присвячений екранам, не конкурує з часом, який можна було б повноцінно провести разом із дитиною.
Чим більше батьки захоплюватимуться екранами, тим більше це вплине на відносини прихильності до дитини, а також визначить, якими будуть звички сина/доньки в користуванні екранами в майбутньому. Як відомо, діти навчаються не того, що їм розповідають, а того, що вони бачать.
З наочним прикладом того, що відбувається в момент, коли між дитиною та опікуном не вистачає емоційної взаємодії, можна ознайомитися в інтернеті, написавши в пошуковій системі: «Still face experiment». Експеримент наочно показує, що відбувається, якщо обличчя мами, коли вона дивиться на дитину, раптово завмирає, вона більше не виражає жодних емоцій. Спочатку малюк робить все, щоб добитися того, щоб мама знову реагувала, він усміхається, намагається дотягнутися до руки, вищить, немов питаючи, що тут відбувається, реагує на ситуацію із невдоволенням.
Протягом двох хвилин, коли не відбувається емоційної взаємодії, дитина починає негативно реагувати, плаче. Ми можемо припустити, що така ж ситуація відбувається в момент, коли опікун дитини відвертається від малюка, тому що вважає більш важливим прочитати повідомлення або написати СМС. Але, якщо дитині не вистачає прямого погляду, вона не бачить обличчя тата чи мами, прояв невдоволення буде неминучим.
Дослідження не встигають за розвитком технологій
Раніше вважалося, що допустимий час, який дитина могла б проводити, дивлячись на екран, можна розрахувати за формулою: вік дитини помножити на 3 хвилини. “Зараз будь-які подібні рекомендації більше не діють. Також зробити висновок про те, які наслідки сучасні технології залишать на психоемоційному розвитку дітей, можна буде лише тоді, коли нарешті будуть доступні дані якихось наукових досліджень на цю тему. На жаль, технології розвиваються набагато швидше, ніж цикл наукового дослідження міг би встигати за ними. Тому поки що таких переконливих досліджень не вистачає, зате достатньо вивчено, як перегляд телебачення впливає на розвиток дитини.
Із цього ми також можемо зробити безліч закономірних висновків. Якщо телевізор працює кожен день у приміщенні, де знаходиться і дитина, він відволікає увагу, зменшує її здатність зосередитись. Також можна впевнено стверджувати, що тривалий перегляд ТБ (навіть якщо телевізор працює у фоновому режимі) знижує якісний час, який батьки присвячують дитині. Це, звичайно, не може залишитися без наслідків, тому що принаймні на першому році життя малюка найважливішою для розвитку є саме невербальна комунікація, прямий візуальний контакт зі своїм первинним опікуном. Малюк бачить невербальні сигнали мами чи тата, міміку, погляд, батьки теж помічають невербальні сигнали дитини, і коли вони взаємно реагують на них, відбувається ця взаємодія. Навпаки, якщо, будучи з дитиною, мама чи тато спрямовують обличчя тільки на екран, у малюка забирається можливість тренувати свої навички комунікації та вчитися регулювати свої емоції, щоб у майбутньому, якщо вона потрапить у якусь стресову ситуацію, у неї були навички, як із цими незручностями справлятися.
Наслідки, якщо в руки дитини зарано потрапляють мобільні пристрої:
- не тренується і не розвивається здатність справлятися з емоціями;
- порушується розвиток здатності концентруватись;
- порушується здатність гальмувати імпульси;
- порушується здатність знаходити мотивацію для дій, які потребують зусиль;
- не розвивається дрібна моторика, яку можна формувати, займаючись іншими іграми та активністю.
