Гризти нігті, накручувати волосся на пальці, обкусувати губи, смоктати палець, ковирятися у носі – усе це поширені дитячі звички, які можуть викликати настороженість у батьків. Якщо така поведінка повторюється не дуже часто, то хвилюватися не варто, адже більшість дітей час від часу виконують такі дії і це є абсолютною нормою, а з часом вони минають самі собою. Лише у невеликої кількості дітей нав’язливі дії переходять у довготривалу звичку. З чим це може бути пов’язано?
Перш за все, шкідлива поведінка може бути зумовлена біологічними причинами, а саме схильністю дитини зациклюватися на певних діях, швидко формувати звички. За статистикою нав’язливі рухи щодо власного тіла більш характерні для дівчат, ніж хлопців. Дівчатка легше формують такі звички та довше від них позбавляються. Також наявність у батьків подібних звичок підвищує ймовірність того, що нав’язливі рухи з’являться й у дитини. З одного боку, важливим фактором є генетична схильність – вона підвищує ризик появи нав’язливих рухів взагалі, проте які саме це будуть рухи – залежить від середовища. Дитина може побачити певні дії дорослих та намагатися їх повторити, що з часом перейде у звичку.
Друга причина криється в середовищі, яке оточує дитину. Якщо рівень стресу у середовищі перевищує той, який дитина може пережити без наслідків, то ймовірність закріплення шкідливої поведінки значно підвищується. Незадоволення базових емоційних потреб, а саме потреби вільно висловлювати свої думки, переживання та бажання, обговорювати їх в безпечному середовищі підтримуючих дорослих, значно підвищує рівень стресу у дитини. Нав’язливі рухи у стресові моменти виступають у ролі заспокоєння – виконання простих та звичних дій допомагає впоратись з переживаннями.
Чи дійсно такі рухи є проблемою?
Насправді, найбільшою проблемою є не нав’язливі рухи дітей (адже у більшості вони з часом пройдуть і ніколи більше не повторяться), а негативна реакція оточення на них. Спогади про жорсткі заборони, присоромлення, залякування, грубі слова та крики – ось що дійсно залишає негативний слід у психіці дитини та призводить до розуміння, що її рухи є чимось неправильним і поганим. Натомість доброзичливе відволікання від небажаних рухів дозволяє суттєво зменшити тривалість та інтенсивність цього процесу.
Як батьки можуть допомогти дитині впоратися зі шкідливими звичками?
Перш за все, батькам дуже важливо зрозуміти, що поведінка дитини не є свідомою, тому присоромлення та заборони у цьому випадку лиш погіршують становище, а не допомагають.
Наступний крок – домовитись з дитиною про позбавлення від звички. Інколи нав’язливі рухи можуть приносити значний дискомфорт дитині, тому у більшості дітей буде мотивація позбавитися від небажаної поведінки. Якщо ж дитина ще маленька і не може свідомо брати участь в процесі заміни звички, можна задіяти казкових персонажів та історії. Наприклад, розповісти історію про маленького котика, який дуже любив пхати брудні лапки собі до рота, через що сталася якась неприємність і мама котика запропонувала йому допомогти більше так не робити (наприклад, легенько доторкатися до нього або гладити по голівці в момент нав’язливих дій і т.д.).
Якщо дитина вирішила, що хоче позбутися нав’язливих рухів – переходимо до аналізу їх причини. Потрібно розглянути ситуації, у яких найчастіше виникає дана поведінка та разом з дитиною обговорити, чому саме вона виникає. Можливо, дитина про щось хвилюється у ці моменти або ж їй просто нудно? До речі, нудьга часто є головною причиною небажаних рухів.
Заміняємо небажану поведінку в тригерних ситуаціях на якісь менш шкідливі дії. Наприклад, даємо дитині до рук м’ячик, антистрес-іграшку або популярний нині серед дітей поп-іт.
З більш старшими дітьми можна спробувати використовувати якийсь не дуже приємний “сигнал”, який допоможе вчасно усвідомити та зупинити небажану поведінку. Наприклад, для підлітків, які гризуть нігті, можна використати гіркий лак або намастити пальці неприємними ароматичними оліями. Але дані методи можна використовувати лише за умови, що для самої дитини її рухи є небажаними і вона хоче від них позбутися!
В яких випадках треба звернутися за допомогою до дитячого психолога?
Перш за все тоді, коли мова йде про порушення функціонування або емоційного благополуччя дитини. Наприклад, коли у дитини настільки сильний сором за свою поведінку, що це призводить до соціальної ізоляції. Або якщо зацикленість на нав’язливому русі не дає дитині виконувати звичні завдання.
