Тривожні мами – це новинка, це продукт сьогодення та результат роботи попереднього покоління.
Мамина тривога викликає тривогу дитини у відповідь
1. Тривога – це основне за кількістю та силою заняття в їхньому батьківстві. Ці мами насправді дуже люблять своїх дітей. Цього кохання – море, але його природна течія блокується тривогою. У них якраз не дуже з любов’ю до себе – теж багато всяких сумнівів і неприємних думок, що мучать. Запитай таку маму, коли вона востаннє почувала себе спокійно та впевнено, так вона й не згадає.
2. Ще у них проблеми зі спонтанністю, а дитина її вимагає нон-стоп, постійно перевіряючи на міцність. А як я так? А ось так? А якщо кашею вимазати стіну? А якщо фломастером? Як навмисне, та розумна, книжкова порада, яка спрацювала вчора, сьогодні працювати не хоче, і що робити, щоб не травмувати? Якби не було цього страху, спрацювала б нормальна материнська чуйка, благо варіантів впоратись з маленьким експериментатором і справді багато. Але чуйка забилась у куток, а в голові лише темна тривога.
3. Як не дивно, але у цих мам можуть бути набагато вдаліші стосунки з чоловіками, друзями, колегами. Там все розумно і функціонально, і не тому, що пощастило, а тому, що у них, у мам, все добре з головою. Насправді вони вміють і межі будувати, і правила позначати, і сперечатися, і не погоджуватися. Але всі ці вміння летять тартарари перед обличчям цієї чудової крихтітки, яка так довірливо на тебе дивиться.
4. Так, проблеми з дитинства. У їхніх батьківських сім’ях було багато хаосу та знесених умовами життя кордонів – у прямому та переносному значенні. Ці мами, будучи маленькими, розумними, чуйними дівчатками, багато працювали психотерапевтами своїх власних мам та тат і в цьому досягли успіху. Передбачити, що від тебе чекають, а що під негласною забороною, пошкодувати, підставити хиле плече, засунути глибоко свої справжні потреби, щоб не викликати невдоволення — о, у цьому їм не було рівних!
Ні, їхні мами з татами не були монстрами, вони теж любили щосили, і звинувачувати їх у всіх гріхах – несправедливо. Але вони робили, як могли. Без психологів, антидепресантів останнього покоління, без нянь та памперсів. І, що найголовніше, маючи в особистому анамнезі ще жорсткіше особисте дитинство.
А що на виході?
Їхні власні діти, які так ретельно оберігаються від травм, теж не дуже щасливі. Є гіперактивні — настільки, що їх уже не утримували найміцніші й теплі обійми; агресивні – розлючені на батьків за відсутність твердого ґрунту під ногами; маленькі домашні тирани, для яких ноша бути головним – зовсім непосильна, бо головною має бути мама.
Для того, щоб у дитини сформувалася горезвісна довіра до світу, вона повинна почуватися в цьому світі безпечно. А світ безпечний лише тоді, коли в ньому чітко позначені межі. Немає межі, заборон та правил – немає безпеки. Дитина повинна бути впевнена, що батьки вчасно скажуть горезвісне «ні».
І це ще не все.
Справа в тому, що діти відмінно зчитують материнську тривогу, наскільки ретельно б вона не ховалася за турботою, увагою чи демократичним стилем спілкування, і хвилюються у відповідь. І коли замість того, щоб сказати “я втомилася, і зараз ти пограєш один”, мама починає слізні переговори з нескінченними “би” і “будь ласка”, дитина чудово розуміє – зараз твориться щось не те і починає чіплятися ще сильніше. А коли замість «ти одягаєш ось ці чобітки, і ми йдемо гуляти» йдуть невиразні благаючі репліки, за ними природним чином йдуть істерика і катання по підлозі. І так далі. Мама не повинна благати. Мама позначає, що зараз буде – зрозуміло, з урахуванням віку, самопочуття та ситуації.
Отже. Мамина тривога викликає тривогу у відповідь і позбавляє розуміння, що світ безпечний. А травмують – насильство (як щодо дитини, так і між батьками), заборона на негативні почуття, приниження та глузування, грубі порушення кордонів, використання дитини у власних цілях. Це якщо коротко.
А ось однозначна відмова купувати п’яту машинку – не травмує. Необхідність відвідувати досить хороший дитячий садок – не травмує. Так само, як і правило, одягати шапку, грати в планшет тільки у вихідні і не заважати мамі, коли та зайнята або хоче побути одна.
Тож для початку тривожним мамам добре було б визнати, що вони тривожні. Потім – той простий факт, що вони не мають бути досконалістю. Досить хороша мати, за Віннікотом, робить 19 помилок на годину, і це нормально.
І, нарешті, їм не завадило б знайти когось у своєму оточенні, хто ростить дітей гідно, весело і без тривоги — щоб подивитися, як це буває, і повчитися розумних навичок. Ці три пункти стануть розкішною інвестицією у виховання малюка.
