4 ознаки, що жінка підсвідомо не хоче дітей

4 ознаки, що жінка підсвідомо не хоче дітей

На нас тисне суспільство, батьки і навіть матінка-природа. Але як зрозуміти, що насправді ми ще психологічно не готові до материнства, розповідає наш експерт, психолог та письменник Тетяна Огнєва-Сальвоні.

Є думка, якщо материнський інстинкт не прокинувся до зачаття, він прокинеться під час вагітності. Якщо не прокинувся під час вагітності, він прокинеться одразу, як візьмеш на руки немовля. А якщо не прокинувся навіть після цього? Привіт, післяродова депресія, безсилля, вина та аутоагресія у всій красі. Ось чотири ознаки, що жінка ще не готова стати мамою.

1. Підсвідомий сором

Соціум зацікавлений у нових людях, ми апріорі повинні розмножуватися. І, звичайно, ця ідея всіляко підтримується різними висловлюваннями на рівні групової совісті. У соцмережах, у ЗМІ та просто у виступах публічних персон ця ідея завжди у виграші, адже можна бути впевненим, що вона викличе загальну підтримку. Демагогам усіх мастей просто подарунок, а не тема.

Так укоренилася установка «Ти жінка, отже, має хотіти стати матір’ю». У цьому сенс життя будь-якої жінки. А будь-який рух у бік цієї ідеї — бунт, удобрений соромом.

Молода жінка може навіть не мати ресурсів на те, щоб відчути свою готовність і зрілість до такого відповідального кроку. Звідси і перша ознака того, що жінка не готова до материнства: приховане, постійне фонове почуття сорому перед суспільством. Жінка в цьому випадку завжди демонстративно показує, що хоче, дуже хоче дітей, але в неї чомусь щось не виходить. То кар’єру будувати треба, то в іншу країну терміново переїхати, то другий університет закінчити чи кандидатську захистити. Тобто вона ніби захищається від цієї ідеї конкретними діями та очікуванням на результат, який виправдовує її бездітність.

2. Почуття обов’язку перед батьками

Батьки бажають онуків. Чим токсичнішими і не готовими до усвідомленого батьківства свого часу були батьки, тим більший вплив на волю та почуття своєї дочки вони мають зараз. І при цьому тим менше вона насправді готова стати мамою у свої 20.

Звичайно, є справедливі заперечення, що якби батьки міркували так само, як зараз їхня дочка, то її взагалі не було б. Але в їх час не було багатьох можливостей для психологічної роботи над собою – максимум подружка з чаєм на кухні, от і всі доступні методи психотерапії.

Це зовсім не означає, що треба копіювати батьківську поведінку і народжувати тільки з почуття обов’язку, не маючи на те особистого бажання. Тому що саме це почуття, що ти винна, зобов’язана будь-що народити, але при цьому ніби робиш крок у прірву, вказує на те, що ще рано.

3. Дитина здається порятунком

Біологічно жінка дозріває для материнства після 22-23 років. Іноді вікові рамки зсуваються, але частіше в такому віці починає відчуватися гостре, фізіологічне бажання народити. Є чоловік чи ні — не має значення. Добре, якщо психологічна готовність дозріває за біологічною. Тоді кращої мами не знайти.

Але це ще не зрілість. Зрілість визначається розумністю оцінки поточної ситуації. А іноді гостре бажання народити – це втеча від реальності. Дитину жінка сприймає як рятівника, мовляв, народиться, і одразу все налагодиться. Але це не так. Це ілюзія та щей шкідлива ілюзія.

Спочатку все ж таки потрібно поглянути на реальність чесно — чи є чоловік і почуття до нього, наскільки все стабільно у відносинах, чи можна назвати ваш шлюб сім’єю. Якщо чоловік п’є-б’є або хтось із подружжя зраджує, або сварки закінчуються регулярними обіцянками когось із двох подати на розлучення, то як би гормони не скакали, дитині в такому союзі з’являтися небезпечно. Вона не згуртує, а лише посилить те, що вже викликає проблеми у відносинах. Спочатку треба розібратися з ними.

4. Годинник цокає

Вік підганяє. І начебто особливого бажання немає, але — це варіація соціумного тиску — годинник цокає, час народжувати. Але чи всім це треба?

Пам’ятаю, одна жінка навіть у своїй квартирі зробила дитячу, мовляв, з’явиться колись дитина. При цьому вела вона такий напружений спосіб життя, що та дитина ніяк не могла з’явитися. То чоловіки її не влаштовували, то колись, то раптом величезний кредит взяла, погасити ж треба, які діти. То ремонт затіяла. Ну і таке інше. А коли прийшов клімакс, вона ніби з полегшенням зітхнула і зробила з дитячої кабінет, де вже з повним правом почала писати свої книжки, які раніше чомусь писала на кухні.

Як правило, жінки, яким не дано материнство, мають якесь інше важливе для суспільства соціальне служіння. Вони чи багато викладають, чи лікують, чи займаються благодійністю.

Тобто їхнє життя теж не безглузде і не безцільне. Вони не хочуть народжувати, а хочуть звертати гори — і натомість страждають від почуття провини за свою бездітність. Хоча нерідко вони стають «мамами» іншим людям, особливо коли приймають своє небажання мати дітей, або вимушену бездітність, погоджуються з цим усвідомлено. Втім, ця усвідомленість у зрілому віці найчастіше призводить до того, що жінка бере під опіку малюка з дитбудинку.

Джерело