Маленькі діти ще тільки вчаться величезної кількості різних речей: ходити, говорити, одягатися, як і керувати своїми емоціями. Їхній мозок ще тільки розвивається, і тому працює в ньому переважно його давня, примітивна частина — що й проявляється у поведінці істериками, агресією, криками та плачем. По суті, у дитячого мозку поки утруднений доступ до «хороших» гормонів, таких, як серотонін (відповідає за відчуття спокою), дофамін (відповідає за відчуття радісного збудження та інтересу) та ендорфіни (відповідають за відчуття щастя та радості).
Кортизол це гормон стресу, який виробляється разом з адреналіном. Коли наші діти страждають від підвищеного рівня кортизолу, вони не дуже добре почуваються, і при цьому звужуються їхні мовні можливості. Ми всі так чи інакше переживаємо ситуації, в яких виробляється багато кортизолу, але те, як ми реагуватимемо на них, залежить від нашого темпераменту. Деякі діти дуже легко сумують, стають тривожними та прилипливими. Інші можуть виявляти агресію чи реагувати надмірно бурхливо, що, своєю чергою, змушує вироблятися кортизол ще в більших кількостях.
Якщо ми розуміємо, що деякі істерики та крики наших дітей — лише наслідок нерозвиненості їхнього мозку на даному етапі, то ми можемо реагувати на їхню поведінку з більшою добротою та розумінням.
Що може допомогти, коли наші діти впадають у ці некеровані стани?
Перед тим, як вивчити, що може допомогти в ці складні моменти, буде корисно нагадати собі: діти в цьому некерованому стані – жертви, а не шкідливі і примхливі агресори. Це невелика зміна кута зору, проте вона може допомогти нам виявити глибинні причини поведінки дитини та перестати думати, ніби вона робить це навмисно, на зло. Як зрозуміти, чому дитина так поводиться? Ми можемо уявити себе детективом та розпочати розслідування мотивів дитячого «злочину».
По-перше, поставте себе на місце дитини і спробуйте проаналізувати, чи має вона зараз якусь незадоволену потребу.
Дитина може:
- бути мокрою
- бути втомленою
- бути голодною
- відчувати спрагу
- відчувати нудьгу
- злитися чи переживати фрустрацію
- відчувати слабкість та вразливість
- відчувати себе в небезпеці чи відчувати загрозу
- почуватися нелюбою, знехтуваною і невидимою
- відчувати, що до неї нікому немає діла.
Всі ми поводимося краще, якщо відчуваємо в нашому житті гармонію, а не напругу та хаос, через які наша впевненість у своїх силах опиняється під загрозою. Те саме справедливо для дітей. Якщо в їхньому світі занадто багато хаосу, якщо вони відчувають занадто сильну напругу, а їхні потреби залишаються без відповіді, це призводить до виникнення у них стресу, а стрес, у свою чергу, призводить до бурхливих поведінкових реакцій.
Пам’ятайте, що спалахи гніву, страху та тривоги внаслідок розлуки є вродженими реакціями, створеними природою для виживання дитини, а не для того, щоб вморити її батьків. Ці механізми виникли для того, щоб уберегти дітей від хижаків та інших потенційних загроз у навколишньому світі. У наші дні ці механізми в організмі дитини приводяться в дію іншими тригерами, наприклад, голосно грюкнули двері, або дитина не може одягнути черевик, або ви несподівано для неї вийшли з кімнати, або ви порізали її ранковий бутерброд не на чотири, а на три шматочки. (Справжня трагедія!).
Коли у дитини сильна істерика або вона дуже засмучена, ми, батьки, часто намагаємося апелювати до її лівої півкулі, звертатися до логіки та розуму. Наприклад, чотирирічці, що ридає, бо впевнена, що в шафі сидить чудовисько, і воно збирається вбити її вночі, ми намагаємося пояснити, що ніяких монстрів не існує. Але коли рівень кортизолу зашкалює, розмови та пояснення марні.
Дайте собі паузу, видихніть і увімкніть не голову, а серце.
Це допомагає нам діяти проактивно, а не реактивно під час зустрічі з тригерами родом із нашого власного дитинства.
Зверніть увагу на емоційні тригери у дорослих. Іноді ми, дорослі, виявлятимемо, що якісь речі в поведінці дитини є для нас сильнішими тригерами, ніж інші. Це відлуння з нашого власного дитинства. Наприклад, якщо вас сильно дратує, коли дитина починає пхикати і розпускати нюні, швидше за все вас самих у дитинстві лаяли за скиглення. Якщо ви заводитеся від того, що ваші діти не роблять того, що ви просите, швидше за все в дитинстві ви часто чули фразу: «Скажеш тобі сто разів — і все без толку!».
Як правило, наші тригери супроводжують негативні розумові патерни. «Моя дитина така плакса! Він реве з будь-якого приводу!». Ці негативні розумові патерни підливають олії у вогонь, приводячи вас до фрустрації та закріплюючи негативні почуття. Щоб знешкодити тригер, його треба знати в обличчя. Так що спочатку виявте його, а потім зробіть важливу річ — переформулюйте думки, що супроводжують виникнення тригера. Наприклад, замість «Моя дитина така плакса» спробуйте «Моя дитина переживає важкі часи і потребує моєї допомоги».
Якщо ви практикуватимете це досить довго, то через час тригер перестане діяти. Якщо у вас багато подібних тригерів, допомогти може звернення до фахівця та окреме опрацювання цієї теми спільно з ним.
Допомогти дитині заспокоїтися можна тоді, коли ви приймаєте її почуття та визнаєте їх значущими, незалежно від того, наскільки поганими чи ірраціональними вони здаються вам.
Прийняття негативних почуттів у дітей без позбавлення своєї батьківської любові неймовірно важливе — заперечення або применшення сильних негарних почуттів позбавляє вас можливості навчити дитину, як з такими почуттями справлятися.
Найважча річ для батьків залишатися спокійними, коли діти стають некерованими.
«Батькам ніколи не спаде на думку залишити свою дитину в кімнаті, повній токсичного диму, який може зашкодити її мозку. Однак багато батьків залишають своїх дітей у стані тривалого безперервного стресу, не знаючи, що їхній мозок у цей час піддається не меншому токсичному впливу».
Марго Сандерленд, наука бути батьком, 2007.
Як тільки ви зрозуміли, що якась важлива потреба дитини не задоволена, і тому вона заходиться в істериці, почніть діяти.
Як розпізнати цю потребу та що робити?
Ви можете сказати своїй дитині:
- «Хочеш, обійму?»
- «Ось склянка води. Допоможе?
- “Ти не захворів? Дай я торкнусь твого лоба»
- «Давай прогуляємось трохи?»
- “Можу я тобі чимось допомогти?”
- «Зроби три глибокі вдихи і скажи, що відчуваєш»
- “Скажи мені, що ти хочеш прямо зараз?”
- Можливо, варто також:
- змінити обстановку і дати дитині трохи часу, щоб заспокоїтись;
- опуститися навколішки і спокійно посидіти поруч, дивлячись на дитину по-доброму;
- дати дитині посидіти в улюбленому місці, наприклад, у затишному кріслі, і обійняти її улюблену м’яку іграшку, тобто дати їй тактильну втіху;
- почати тихо співати її улюблену колискову або повторити той ритуал, який у вас зазвичай буває перед сном;
- тихо сісти на підлогу поряд і помовчати;
- включити заспокійливу музику/звуки природи.
Також корисно пам’ятати, що префронтальна кора, частина мозку, що відповідає за оцінювання обстановки, почуття такту та контроль імпульсів, формується під впливом досвіду, отриманого у відносинах з людьми, та її розвиток займає багато часу. Найближче оточення має величезний вплив на те, якою стане людина, що дорослішає. Нам потрібно мати реалістичні очікування щодо дитини, чия префронтальна кора ще незріла, і ставитися з розумінням і співчуттям до поведінки, що нас дратує. Іноді дитяча істерика може виникнути через фрустрацію, коли дитина не розуміє, що з нею відбувається і не може впоратися зі своїми почуттями. Це не означає, що вона погана або примхлива, це означає лише те, що вона дитина, яка недостатньо добре справляється з поточною ситуацією частково через незрілість мозку.
Вибачте себе
І нарешті, варто пам’ятати, що конфліктні моменти у відносинах з дітьми — неминуча частина батьківства. Дитячі сварки, бійки та порушення правил трапляються в кожному домі, так само як і моменти радості та нестримних веселощів. Все це є частиною шляху. У якісь дні ви справлятиметеся з конфліктами краще, в якісь гірші, але якщо одного разу ви втратите терпіння і накричите на дитину, а потім усвідомите, що поводилися не найкращим чином, прийдіть до неї, коли заспокоїтесь, вибачтеся і поясніть, що ви теж часом боретеся з негарними почуттями. Проживання справжніх людських емоцій — добрих, поганих, огидних і абсолютно ангельських — нормально для всіх людей, що живуть на землі!
