Кожна мама мріє про те, щоб її дитина виросла найщасливішою, найуспішнішою. Але іноді її методи виховання чи навіть риси характеру одразу ставлять на цьому хрест. Яких помилок важливо уникнути?
1. Мужененависництво
На жаль, це звична історія, коли мама всіма способами транслює у цей світ меседж про те, що “всі мужики козли”. Чи захоче хлопчик ідентифікувати себе із чоловіками? А саме до цього він має підійти до свого пубертата. Такі узагальнення не призводять до нічого хорошого. По-перше, козли далеко не всі. По-друге, син рано чи пізно переміститься з категорії хлопчиків до категорії чоловіків. І якщо йому закладати думку, що чоловіки обов’язково непорядні, егоїстичні, вітряні, то він або дійсно ним стане, або залишиться таким малюком без статі та віку.
2. Неповага до чоловіка, батька, брата
Буває так, що жінка в сім’ї відіграє лідируючу роль: перетягує ковдру на себе у вирішенні не лише побутових, а й питань усієї сім’ї в цілому. Комусь це приносить задоволення, і навіть чоловіка це може влаштовувати. Інша справа, коли замість відкритого визнання в тому, що це влаштовує всіх, жінка використовує цю роль як аргумент для маніпуляції, приниження та знецінення чоловіка. “Та ти ганчірка, нічого в цьому житті не можеш вирішити, все доводиться самій, ти ні на що не здатний і т.п.” А тепер уявимо чоловіка, який виріс у такій родині. Які риси характеру він матиме, щодня спостерігаючи за тим, як у сім’ї ставляться до чоловіків?
Навіть, якщо ви за природою природжений лідер, вольова людина із сильним темпераментом, ви самі вибрали саме такого чоловіка як супутника вашого життя. Повага – це запорука не тільки повноцінного виховання дитини, а й щасливого сімейного життя.
3. Заперечення батька дитини
Світ дихотомічний. У кожному з нас є жіночий та чоловічий початок. Це X і Y хромосома, Інь та Ян, Аніма та Анімус. Саме цілісність дозволяє нам бути гармонійною особистістю, привласнюючи собі цінні чоловічі та жіночі якості. Поява на світ дитини — це участь двох, якою б друга половина не була, вона до цієї події має безпосереднє відношення. Віра у непорочне зачаття навряд чи додасть щастя у дорослому житті будь-якого чоловіка. Поставтеся з повагою до історії появи свого сина. Те, що між вами не склалося, не означає, що батька ніколи не було.
Ще одна велика помилка – наділяти батька хлопчика всіма негативними рисами. Знайома фраза: “А ось цим ти точно пішов у батька!” І, звичайно, вона далеко не про найкращі риси характеру дитини. Треба сказати, що за даними досліджень більший вплив на становлення дитини як особи має оточення, ніж генетика. І якщо мама бере активну участь у вихованні сина, то ймовірність копіювання її рис та звичок у рази більша.
4. Гіперопіка
Ця помилка у вихованні вже набила оскому. Однак багато мами досі не можуть впоратися з власною тривогою і продовжують надмірно опікуватися своїми синами. Одягати тепліше, ніж треба, оберігати від будь-якого, хоч трохи небезпечного заняття, не дозволяючи дитині експериментувати, досліджувати межі своїх можливостей, набувати досвіду. Такі хлопчаки виростають як у тому анекдоті: «Мамо, а я зараз змерз чи зголоднів?» Відсутність можливості розуміти себе, свої хочу і можу призводять до пасивності, втрати дослідницького інтересу та повної залежності від думки мами.
5. Тотальний контроль
Наслідки все ті ж, що й гіперопіка. Але тут додається недовіра до собе і до цього світу. У хлопчика не розвивається власна ініціатива та внутрішній контроль, оскільки їх благополучно замінює мати своїм зовнішнім контролем. Інфантильність, нездатність брати відповідальність. Список наслідків можна продовжити. Важливо зрозуміти, що своєю довірою до сина ви створюєте ґрунт для його впевненості, самостійності та відповідальності. Почувши слова: «Синку, я тобі повністю довіряю! Упевнена, ти впораєшся!», дитина з більшою ймовірністю візьме відповідальність на себе за рахунок механізму прихильності. І з великою охотою прагнутиме цю довіру виправдати.
6. Заперечення негативних емоцій
Насамперед це фраза «Чоловіки не плачуть». Навіть найпрогресивніші батьки досі не усвідомлюють, наскільки згубний такий підхід до виховання. Фактично з такою настановою з дитинства дорослому чоловікові забезпечено привід для візиту до психотерапевта. Ми готові заохочувати різні емоційні прояви у дівчаток, коли їм сумно, але намагаємося навчити наших синів позбавлятися інших почуттів, крім щастя і гніву. Незалежно від статі у дітей однаково глибокі емоційні переживання, і нікому не стане краще від того, що ваш син нескінченно стримуватиме образи та сльози.
Натомість прищеплюйте емоційний інтелект. Поясніть, що всі емоції – це нормально, вони властиві кожній людині, їх необхідно вміти розпізнавати та називати. Навчіть своїх хлопчиків різним словам, що означає почуття та емоції: смуток, розчарування, сором, гордість, страх, збентеження, любов тощо. Потренуйтеся використовувати ці слова для позначення персонажів у книгах та фільмах та використовуйте їх, щоб описати свої почуття.
7. Знецінення страху
Деяким батькам складно прийняти, що хлопчики також бояться. Замість того, щоб сказати синові: «Нічого боятися!» і закрити тему, попросіть його розповісти вам більше про те, через що він нервує. Проговоріть це і поясніть, що сміливі люди – це не ті, хто ніколи не боїться – це той, хто, незважаючи на страх, іде вперед, до перемоги.
8. Вважати, що дитина ніколи нікому не завдасть шкоди
Хлопчики часто пустують, можуть побитися в школі чи дитячому садку, а відповідати, як правило, доводиться батькам, яких викликають до директора. І тут починається найцікавіше, тому що люблячі мами готові розірвати всіх навколо, аби довести, що їхній синочок нікого не чіпав і поводився бездоганно. Ми всі звикли думати про наших дітей якнайкраще. Але нам потрібно вчити співпереживання наших хлопчиків і дівчаток, щоб вони з раннього віку вчилися думати про те, які почуття їх дії викликають в інших, та обговорювати наслідки.
9. Фізичні покарання
Фізичні покарання неприпустимі. Крапка. Ні щодо дівчаток, ні щодо хлопчиків. Запотиличнику або шльопанню завжди можна знайти альтернативу. Якщо підліток дійсно заслужив покарання за погану поведінку чи витівку, його можна позбавити телевізора або на якийсь час забрати мобільний телефон (залежно від віку).
З маленькими дітьми треба діяти інакше. Який сенс кричати на дитину, змушувати її робити те, що вона не хоче окриком та лайкою? Це нічого не змінить і нічого не навчить дитину, тільки вселяє страх. Набагато простіше і правильніше приголубити, обійняти та м’яко попросити. А найкраще зробити щось разом. Адже пустують діти найчастіше від нудьги, їм просто не вистачає батьківської уваги та любові.
