Елфі Коен по праву вважається одним з провідних фахівців в прогресивній освіті, він читає лекції в університетах, виступає на професійних конференціях і в батьківських групах. У своїх книгах Елфі Коен піддає критиці багато традиційних аспектів виховання, освіти і сучасне американське суспільство в цілому, спираючись в кожному випадку на соціологічні дослідження.
Багато його тверджень не безпідставні і спочатку викликають опір, але Ельфі Коен наполегливо спирається на наукові дослідження і аналізує факти.
Пройдіться по дитячому майданчику, зайдіть в школу або будьте присутніми на дні народженні дитини, і ви можете бути абсолютно впевнені в тому, що неодноразово почуєте в тій чи іншій формі: “Молодець!”. Навіть зовсім маленьких, коли вони тільки лише плещуть у долоні, хвалять: “Молодці! Добре плескаєте”. Багато з нас кажуть дітям “Молодець!” таку кількість разів, що його вже можна вважати словом-паразитом.
Щоб не було непорозумінь, давайте відразу обмовимося, що в даній статті ми ні в якому разі не ставимо під сумнів важливість підтримки дітей, як і необхідність їх любити, обіймати і допомагати їм знайти стійку позитивну самооцінку.
Однак, похвала – це зовсім інша історія, і ось чому.
1. Маніпуляція дітьми
Припустимо, ви хвалите дворічного малюка за те, що він не проливає суп, або п’ятирічного за те, що він прибирає свої іграшки. Хто у виграші? Може фраза “Молодець!” скоріше спрямована на нашу зручність, чим пов’язана з емоційними потребами дітей?
Рита Ді Врайс (Rheta DeVries), професор педагогіки в університеті Північної Айови, називає це “підсолодженим контролем”. Дуже схоже. Такі нагороди, як, втім, і покарання, є способом зробити так, щоб діти відповідали нашим очікуванням. Ця тактика може бути ефективна для отримання конкретного результату (принаймні, на якийсь час), але вона сильно відрізняється від роботи з дітьми, наприклад, залучаючи їх до розмови про те, що таке обов’язки в класі або в сім’ї, або про те, як наші вчинки (що ми зробили, або що не зробили) можуть впливати на інших людей.
Причиною того, що похвала може мати короткостроковий ефект полягає в тому, що діти бажають нашого схвалення. Але у нас є обов’язок – не використовувати цю залежність для власної зручності. “Молодець!”, Це якраз та фраза, яка робить наше життя легшим, але при цьому ми використовуємо залежність наших дітей. Діти також відчувають, що це маніпуляція, хоча і не можуть пояснити, чому.
2. Створення “похвало-залежності”
Звичайно ж, не всяка похвала передбачає контроль дитячої поведінки. Іноді ми хвалимо дітей просто тому, що щиро радіємо їхнім вчинкам. Однак, і в цьому випадку нам необхідно бути дуже уважними. Замість того, щоб зміцнити в дитині відчуття власної гідності, похвала може зробити її ще більш залежною від нас. Чим частіше ми говоримо: “Мені подобається, як ти …”, або “Ти добре зробив …”, тим менше вони вчаться формувати власні судження, і тим більше звикають покладатися тільки на наші оцінки, наші думки про те, що добре, а що погано. Це спонукає їх вимірювати свою власну цінність мірою наших усмішок і схвалень.
Дослідник Мері Бадд Роу (Mary Budd Rowe) з Університету Флориди, виявила, що діти, яких педагоги щедро хвалили, були менш упевнені в своїх відповідях і більш схильні до використання питальних інтонацій в своїх відповідях ( “М-м, сім?”). Вони, як правило, швидко відступали від своїх думок, коли дорослі не погоджувалися з ними. Вони виявилися менш схильні до завзятості у вирішенні складних завдань, як і до готовності поділитися своєю думкою з іншими учнями.
Коротше кажучи, “Молодець!” зовсім не зміцнює дітей, а в кінцевому рахунку, навіть підвищує їх тривожність. При цьому може виникнути порочне коло: чим більше товстим шаром ми будемо намазувати похвалу, тим більше діти будуть мати потребу в тому, щоб ми хвалили їх ще більше. На жаль, але деякі з цих дітей стануть дорослими, які також потребуватимуть того, щоб хто-небудь погладив їх по голівці і сказав їм, що вони все зробили правильно. Звичайно, це не те, чого б ми хотіли для своїх дочок і синів.
3. Крадіжка дитячого задоволення
Але крім небезпеки виникнення залежності, існує ще одне питання: дитина має право отримувати задоволення від власних досягнень, відчувати гордість за те, що вона навчилася робити. Крім того, вона заслуговує самостійно вибирати, які почуття їй відчувати. Адже кожного разу, коли ми вимовляємо “Молодець!”, Ми, тим самим, говоримо дитині, що вона повинна відчувати.
Звичайно, бувають випадки, коли наші оцінки доречні і керівництво необхідне, особливо малюкам і дошкільнятам. Але постійний потік оціночних суджень не є ні корисним, ні необхідним для розвитку дітей. На жаль, ми не можемо зрозуміти, що “Молодець!” є такою самою оцінкою, як і “Дуже погано!”. Особливістю позитивного судження є не те, що воно позитивне, а те, що воно судження. А люди, в тому числі і діти, не люблять, коли їх судять.
Я дорожу моментами, коли у моєї дочки щось виходить зробити вперше, або вона щось зробила краще, ніж раніше. Але я намагаюся встояти перед рефлекторним “Молодець!”, тому що не хочу розбавляти її радість. Я хочу, щоб вона поділилася своєю радістю зі мною, а не дивилася на мене в очікуванні вердикту. Я хочу, щоб вона вигукнула: “Я зробила це!” (що вона часто і робить), а не питала невпевнено у мене: “Це добре?”.
4. Втрата цікавості
Фраза “Хороший малюнок!” може стимулювати дітей, які будуть малювати лише до тих пір, поки ми будемо дивитися і хвалити. І, як попереджає Ліліан Кац, одна з провідних фахівців з дошкільної освіти, “якщо увага до діяльності дитини припиняється, багато дітей перестають цим займатися.” Дійсно, значний обсяг наукових досліджень показує, що чим більше ми винагороджуємо людей за те, що вони роблять, тим більше вони втрачають інтерес до того, що вони повинні зробити, щоб отримати нагороду. І зараз ми говоримо не про читання, малювання, мислення або творчість, ми говоримо про отримання «цукерки», будь то морозиво, стікер або “Молодець!”
Тривожні результати отримані в результаті дослідження проведеного Джоан Грусек в Університеті Торонто: маленькі діти, яких часто хвалили за їх щедрість, в повсякденному житті виявилися менш щедрі, ніж інші діти. Кожен раз коли вони чули “Молодець, що поділився” або “Я так пишаюся тобою”, вони ставали менш зацікавлені поділитися або допомогти. Щедрість стала сприйматися ними не як самостійна цінність, а як спосіб отримати бажану реакцію дорослого. Вона стала засобом для досягнення мети.
Чи мотивує похвала дітей? Звичайно! Вона мотивує дітей на отримання … похвали. І, на жаль, часто за рахунок прихильності до тих дій, які її викликають.
5. Зниження досягнень
Здавалося б, уже досить, що “Молодець!” може підірвати незалежність, задоволення і цікавість, але це може заважати дитині добре виконувати його повсякденну роботу. Вчені виявили, що діти, яких похвалили за виконання творчого завдання, як правило, зупиняються на наступному і не виконують його, на відміну від дітей, яких не хвалили з самого початку.
Чому це відбувається? Частково тому, що похвала тисне на дитину “будь молодцем”, яка і заважає виконанню завдання. Ще й тому, що їх цікавість до цієї діяльності знизилася. Вони більш не схильні йти на ризик – необхідна умова творчості – оскільки починають турбуватися про збереження вже отриманих позитивних коментарів.
Чого насправді потребують діти, так це абсолютної підтримки і в безумовної любові. Це не просто відмінність від похвали – це її протилежність. “Молодець!” – це лише умовність, яка означає, що ми пропонуємо увагу, визнання і схвалення.
Яка ж альтернатива? Все залежить від ситуації, але незалежно від того, що ми вирішуємо сказати, необхідно щоб це було пов’язано з цією прихильністю і любов’ю, тому що вони діти, а не тому, що вони щось зробили. Коли присутня безумовна підтримка, “Молодець!” не потрібно, коли ж її немає, “Молодець!” допомогти не зможе.
Якщо ми використовуємо похвалу, як спосіб припинити погану поведінку дитини, то навряд чи такий ефект буде тривалим. І навіть коли це працює, ми не можемо з упевненістю сказати, що це дитина “поводить себе так”, чи “похвала поводить” дитину. В якості альтернативи тут слід працювати з дитиною, щоб з’ясувати причини її поведінки. Можливо нам доведеться переглянути власні вимоги, а не просто знайти спосіб, щоб змусити дітей слухатися. (Замість похвали “Молодець!”, яка змусить чотирирічну дитину сидіти тихо протягом усього заняття або сімейної вечері, можливо варто було б запитати себе: чи розумно очікувати такої поведінки від дитини).
Нам так само слід включити дітей в процес прийняття рішень. Якщо дитина робить щось, що заважає іншим, то слід сісти поруч з нею і спитати: “як ти думаєш, що нам слід зробити, щоб вирішити цю проблему?” Ймовірно, це буде більш ефективно, ніж підкуп або погрози. Це також допоможе дитині навчитися вирішувати проблеми і покаже, що думки і почуття важливі. Звичайно, цей процес вимагає часу, таланту, терпіння і мужності.
А що ми можемо сказати дитині, коли вона зробить щось дійсно вражаюче?
Розглянемо три можливих варіанти:
Не сказати нічого. Деякі вважають, що хороша дія обов’язково повинна бути “підкріплена”, тому що в глибині душі чи підсвідомо вони вважають, що це випадковість. Якщо в дітях з самого початку закладено зло, тоді дійсно, їм потрібна штучна причина, щоб бути хорошими, а саме – словесна винагорода. Але якщо такий цинізм не обґрунтований, а багато досліджень показують, що це так, то в похвалі немає необхідності.
Сказати, що ви бачите. Просте, безоціночне висловлювання ( “ти сам одягнув черевики”, або навіть “ти зробив це”) покаже дитині, що ви це помітили. Воно також дозволить їй пишатися тим, що вона зробила. В інших випадках може мати сенс більш докладний опис побаченого. Якщо ваша дитина малює картину, ви можете дати їй безоціночний зворотний зв’язок про те, що ви бачите: “ці гори величезні!”, “упевнений, ти сьогодні використовував багато фіолетової фарби!”
Коли дитина проявила турботу або щедрість, ви можете обережно звернути її увагу на той вплив, який його вчинок зробив на іншу людину: “подивися на обличчя Абігайль! Тепер вона виглядає дуже щасливою, коли ти поділився з нею!” Це абсолютно відрізняється від похвали, де основний упор робиться на ваше ставлення до вчинку.
Менше говорити, більше питати. Це навіть краще, ніж опис побаченого. Чому б не запитати у дитини, що йому подобається в його малюнку найбільше, замість того, щоб самим розповідати про те, яка частина його малюнку вас найбільше вразила? Запитайте “яка частина малюнку була найважчою?” або “як ти здогадався, якого розміру слід намалювати ноги?” Так ви, швидше за все, зміцните його цікавість до малювання. Фраза “Молодець!”, Як ми з’ясували, може мати прямо протилежний ефект.
Звичайно, це не означає, що всі компліменти, всі подяки, всі вирази захоплення шкідливі. Зовсім ні, але нам слід усвідомлювати наші мотиви, коли ми вимовляємо ті чи інші слова (щире вираження ентузіазму краще за бажання маніпулювати майбутньою поведінкою дитини), а також їх можливі наслідки …
Чи допомагають дитині наші реакції відчути контроль над своїм життям, чи вона буде постійно звертатися до нас у пошуках підтримки? Чи допомагають вони їй більше включитися в життя, бути більш активною і самостійною, чи перетворюють її життя на щось, що хочеться просто пройти, отримуючи погладжування по голівці?
Таким чином, всі питання не в запам’ятовуванні нового сценарію наших дій, набагато важливіше уявити довгострокові цілі наших дітей і спостерігати за ефектом слів, які ми вимовляємо. Погана новина полягає в тому, що використання позитивного підкріплення, насправді, не таке вже й позитивне. А гарною новиною є те, що вам більше не потрібно оцінювати своїх дітей, щоб заохотити їх.
