Всі ми знаємо, що батьки і виховання тим чи іншим чином впливають на те, якими будуть діти. В цій статті ми розповімо, що набуває дитина завдяки батькові.
Психологічне завдання батька – захист і визнання. Якщо батько готовий захистити малюка від галасливої тітки, великих хлопців або злого собаки – це породить в дитині впевненість: «Світ на моїй стороні. Я захищений».
Згодом така людина буде сама відстоювати себе – з будь-якими людьми, які зазіхають на її межі. І мова зараз йде не стільки про фізичну самооборону, скільки про повагу до своїх прав – наприклад, не робити того, що не хочеш.
На жаль, ми частіше зустрічаємося з тим, що батько номінально присутній, але не вибудовує жодних емоційних відносин з дитиною. Батьки працюють. Вони дуже зайняті добуванням хліба насущного. І всіляко уникають емоційного контакту зі своїми дітьми.
Але для дитини присутність у її житті батька така ж важлива, як і матері. Як було сказано вище, без віри батька в свою дитину, вона (дитина) не зможе відчути свої права і мужність, наполягати на них. В глибині душі вона залишається непомітною і переляканою, і мріє про те, щоб хтось більш сильний захистив її.
Визнання – друга найважливіша задача. Саме батько формує у дитини відчуття «Я зможу, у мене вийде». Визнання – це не щось особливе. Це всього лише рішення взяти дітей з собою на риболовлю (своєрідне посвячення в чоловічу компанію підвищує їхню самоповагу), або погодитися відповісти на їх питання (визнання їх цінності), або підбадьорити, коли у них щось не виходить (допомагає їм відчути віру в себе). З таких простих речей дитина здатна зробити висновок, що вона цінна.
Проблеми починаються, якщо батько конкурує з дітьми, не роблячи поправку на вік; звинувачує, контролює, знецінює.
Поле конкуренції може бути саме різне – інтелект, наприклад. «Ну скажи, скільки буде дев’ять на вісім»? – запитує він у першокласниці. Отримавши невірну відповідь, радісно називає правильну відповідь, всім своїм виглядом демонструючи, що саме він в сім’ї найрозумніший.
Інше конкурентне поле – гра, спорт. Деякі батьки, не приховуючи зловтіхи, обіграють своїх нащадків, висловлюючи в цій нерівній боротьбі свою перевагу.
Трапляється й таке, що як би дитина не старалася, щоб вона не робила, вона не може заслужити повагу батька. Добре вчиться – «Можеш краще», робить успіхи у спорті – «Ти ще не олімпійський чемпіон», намагається допомагати по дому – «Мало допомагаєш».
Дитина може шукати визнання у інших людей – вчителів, приятелів, у подальшому – колег. Але невизнання батька завжди буде нагадувати зсередини, що все це – тимчасово. Потрібно щодня доводити, що ти гідний – цієї роботи, цього положення в суспільстві, цього кола. І навіть домігшись визнання, така людина в глибині душі чекає викриття – це так говорить батько всередині неї, який весь час критикує і знецінює.
Особливо важкі наслідки настають, якщо батько виявляє насильство – фізичне, емоційне. Тоді і світ, який отримує в спадок дитина – це дуже небезпечне місце, де сильний завжди правий і може зробити з тобою все, що захоче.
Насильство батька небезпечне ще й тим, що, незважаючи ні на що, він залишається найважливішою фігурою, яка, в уяві дитини, любить її. Так любов назавжди стає пов’язаною з насильством. Згодом дитина сама може проявляти насильство в коханні або, наприклад, створювати пари з токсичними людьми. В її розумінні, або «картині світу», як кажуть психологи, якщо немає насильства, немає і любові.
Трагедія такої спадщини полягає ще й у тому, що невизнана і незахищена дитина не може психологічно зростати. Іншими словами, під оболонкою дорослого продовжує жити маленький хлопчик чи дівчинка, які шукають захисту та визнання у архетипових носіїв влади й авторитету.
