Багато жінок зараз часто скаржаться, що, мовляв, перевелися справжні чоловіки, що немає в сучасних представників сильної статі самостійності, відповідальності, щоб, як то кажуть, бути за чоловіком, як за кам’яною стіною.
І тільки про одне дами забувають, що фундамент такої поведінки вони самі закладають. Це тільки здається, що якісь інші жінки ростять нікчемних синів, щоб потім з них вийшли такі ж чоловіки. Насправді, більшість матерів своїми руками створюють зі своїх «маляток» чоловіків, з якими самі б розлучилися або жити разом не захотіли.
Йде втомлена жінка з роботи, тягне важкі сумки, по дорозі заскочила в магазин. «Нащо ж, – питаю, – так надриватися? Невже допомогти нікому?»
«Та є кому, – відповідає. – Два сина вдома. Одному – двадцять сім років, іншому – тридцять один рік. Втупилися в свої комп’ютери, з яких не витягнути. Зараз прийду, почнуть по пакетах лазити, хапати на бігу. Хоч би одружилися чи що… Так легше було б… »
Самій важко, а іншій жінці легше буде?
Вклала в синочків любов, турботу, повагу до жінки?
Адже, скоріше за все, ще й дорікатиме майбутнім невісткам, що недостатньо добре за її ловбуряками дивляться…
Інша знайома розповідає, як тридцять пар шкарпеток по всьому будинку розвішує, коли пере за двома своїми старшокласниками.
«Ось, – скаржиться, – навіть пельмені собі самі не зварять».
А якщо ставитися до своєї дитини не як до слабкої і немічної істоти (причому все життя), а як до маленького чоловіка вже з дитинства, може і ставлення до матері виховається у нього не як до обслуги, а як до близької людини, якій потрібна допомога?
Своїм ставленням до синів матері показують, що вони самі підтримки не потребують, що діти завжди слабші. Така установка формується у дітей на все життя.
Або ось ще – живе шістдесятирічна мати в трикімнатній квартирі зі своїми дітками. Все б добре, тільки двом її «хлопчикам» вже під сорок. І сім’я у кожного є.
Всі кімнати поділені, повноцінна комуналка. Але матір це і не сильно обтяжує.
Після смерті чоловіка, всю свою увагу вона звернула на дітей. Постійно бути поряд з ними, бути в курсі їхніх проблем і розрулювати їх при потребі, як їй здається, стало життєвою необхідністю.
Прагнучи прив’язати дитину до себе, мати заважає своїм синам розвиватись.
Пригнічуючи їх самостійність, вона пригнічує і їх чоловіче начало. Недарма дружини у цих «хлопчиків» владні і вольові. Інший жіночий образ вони і не уявляють.
А нерідко ще бувають ситуації (знаю з власного досвіду керівника кадрової служби), коли мами буквально за руку приводять синів на співбесіду. Виглядає це досить безглуздо, враховуючи, що кандидату на роботу, як правило, не менше двадцяти двох років. Рекрутера можна більше ні про що не питати – самостійність кандидата на лице.
Точно так само матері вирішують за синів, де їм вчитися, коли отримувати розряд або категорії, що робити з кар’єрними устремліннями. Вирішуючи за свого сина, як йому будувати своє життя, мати позбавляє його волі, робить слабохарактерним і безініціативним.
Чоловік втрачає дане від природи прагнення до досягнень і завоювань. Або навпаки – переконується в тому, що тільки сила протистоїть силі, стає занадто грубим і агресивним.
Як уберегтися від надмірної материнської опіки?
Багато хлопців інтуїтивно це розуміють, «тікаючи з дому: їдуть вчитися в інше місто, жити на орендовані квартири і т. д. І це правильно. Свою незалежність краще відточувати на самоті.
Одного разу, коли мама одягала в дитячий садок сина, хлопчик сказав: «Я сам». Можливо, не дуже усвідомлено, але успішні чоловіки рано починають розуміти, що «своя думка – найбільш правильна».
А мамам краще звернути свою увагу на себе, свої інтереси і свого чоловіка, давши синові можливість йти власною дорогою і приймати свої рішення. Не дарма ж у тварин прийнято ростити потомство лише до певного віку.
Мати, батько показали світ, навчили полювати і піклуватися про себе, а потім – «сам, сам, сам». Укус за вухо або загривок – і вперед в самостійне життя.
