Занадто рано? Хіба?! Чому варто народити до 23 років

Занадто рано? Хіба?! Чому варто народити до 23 років

Із досвіду мами, що народила в 19 років

Хтось каже, що раніше в 14 народжували – і нічого. А хтось вважає, що до дитини потрібно дозріти не тільки фізіологічно, а й морально, і матеріально. Обговоримо?

«Скільки тобі, кажеш, було? 19? Так, зарано », – перша реакція людини, котра дізнавалася, в якому віці я народила, – осуд.

Я стала мамою в 19 років. Так, напевно, рано. А може ні?

Жодній мамі не хочеться, щоб її кровинка, як то кажуть, принесла в подолі. Багато хто цього відчайдушно бояться як вогню. Тут мені з мамою пощастило – заявившись на поріг саме в стані «в подолі», я отримала повну і беззастережну підтримку.

«Ніяких абортів», – безапеляційно сказала мама. А вона пережила, треба сказати, смерть дитини: моя старша сестра померла, ледь їй виповнилося 7 місяців, вроджена вада серця.

І я послухалася.

Вийшла заміж, вступила до університету – на очне відділення, працювала, носила дитину. Потім в перервах між парами бігала годувати доньку, прала пелюшки – по 40 ганчірок в день. Був 2000 рік, одноразові підгузники вважалися розкішшю, та ще й спробуй знайди в провінційному містечуку ті підгузники і гроші на них.

Часи було абсолютно божевільні. Але все проходить. Саші вже 21 рік, вона доросла, вчиться і працює і навіть не думає нести мені онука в подолі. А я думаю, яке ж це щастя – дочка вже доросла, а я ще не пенсіонер. Адже якби все склалося по-іншому, якби я не послухала тоді маму, дітей у мене могло б не бути зовсім. Тому я впевнена: краще народити рано, ніж пізно.

По-перше, причин для того, щоб відкладати появу дитини в своєму житті, можна знайти десятки. Жити ніде, зарплата маленька, кар’єру треба будувати, встигну ще. Ніколи, одним словом. Потім, правда, раптом виявляється, що вам під сорок і місця немовляті в вашому щільному графіку так і не з’явилося.

Мені зараз 40, я можу займатися чим завгодно: зависати на роботі (і не тільки), ходити в спортзал, їздити в подорожі (от би кордону відкрили), навіть дурниці робити можу – часу тепер вистачає на все, бажання теж залишилося. Не погано. І ніхто не пред’явить, мовляв, «годинничок-то цокає».

По-друге, коли ти молодший, у тебе просто більше сил. Фізично. Тоді вагітність і пологи далися мені дуже легко, єдиний мінус – криві руки акушерок, що наклали шов на невеликий внутрішній розрив так, що його видно й досі. Зараз, я впевнена, було б набагато важче.

По-третє, ти зосереджена на собі. Погляд спрямований всередину. Ні робота, ні кар’єра – ніщо не відволікало мене від того, що відбувалося всередині. Я була зайнята найважливішим.

По-четверте, той факт, що я після народження дитини була зайнята навчанням, роботою та іншими речами з серії зовнішньої реалізації, допоміг мені виростити неймовірно самостійну дитину. Саша цілком в змозі зробити будь-які документи, сходити в поліклініку, щоб здати аналізи або пройти медогляд, дістатися до іншого міста, грамотно скласти список покупок в супермаркеті. І навіть вставати сама вранці навчилася.

527996503

По-п’яте, на нас не діє різниця поколінь. Немає розмов в дусі «ось я в твої роки», ні моралі, ні реплік типу «це не музика, це безглузде бум-бум-бум». У нас схожі музичні смаки, ми западає на однакове взуття, ми разом катаємося на велосипедах і разом освоюємо ролики. І я відчуваю себе молодшою. Хоча, може, це і мінус – в свої 40 років не можу позбутися відчуття, що я людина не зовсім доросла, дорослих побоююсь.

По-шосте, ми не просто мати і дочка, ми друзі. Не подруги, а саме друзі, де я – старша і авторитетніша. Я своїй доньці довіряю цілком і повністю. І навіть якщо вона когось вб’є і з’їсть, я буду на її боці, тому що буду впевнена: у неї не було іншого вибору. Сподіваюся, що вона думає так само.

По-сьоме. За це, напевно, мене хтось засудить, але … Річ у тім, я можу дозволити собі не дорослішати. Правда, я до сих пір боюся дуже дорослих тітоньок, які ходять на батьківські збори, знають все про систему Монтессорі і хто в місті краще викладає французьку. Вони здаються такими суворими, а тут легковажна я … Ні, я прекрасно вмію заробляти на життя, планувати витрати, запихати доньку на підготовчі курси і в спортивні секції. Я вмію приймати рішення і нести за них відповідальність. Але все це ні за що не завадить нам побитися подушками, погорланити на американських гірках, розбити коліна, освоюючи скейт, і зробити парні татуювання.

І знаєте що? Це прекрасно.

Автор Наталя Габовская

Джерело