Мамо, мила, не кричи!

Мамо, мила, не кричи!

Текст про важливе. Про те, як насправді відгукуються наші емоції в дитині. Він дуже чесний, тому що не можна замовчувати негатив, навіть якщо він відбувається мимоволі, в моменти сильної втоми мами. Тому читайте, це важливо.

***

Мамо, не кричи.

Твій крик – це не просто гучний звук.

Це тисяча каменів, які разом падають в дитяче серце.

Це стіна, яка стає непорушною перепоною між вами.

Крик відштовхує так, як ніколи не відштовхнуть руки: ви все ще поруч, але між вами кілометри гучної самотності.

У психологічній практиці є така вправа: дорослому пропонують сісти навпочіпки або на маленький стільчик, а інший дорослий стає над ним і починає кричати. Він кричить всього одну хвилину, і ця нескінченна хвилина завжди закінчується сльозами. Неможливо зберігати цілісність, неможливо бути в порядку, коли ти маленький і на тебе кричить дорослий. Твій дорослий.

Крик – він завжди про безсилля. Він від накопичених образ, порваних вранці колготок і квартального звіту. А ще крик завжди спрямований на слабшого, і неважко здогадатися, ким саме в родині виявиться цей слабший.

Крик – це звичка. Якщо ви 30 разів підряд перед їжею вип’єте склянку води, то на 31-ий рука сама потягнеться до чайника. Якщо ви раз за разом дозволяєте собі випустити пар через крик, то дуже скоро (лякаюче скоро!) Вам щиро буде здаватися, що інакше і бути не може, а крик він відбувається сам по собі.

Крик не допомагає! На секунду вам може здатися, що градус напруження знизився. Але через крик НЕ виплачеш втому і тим більше не позбудешся від джерела напруги.

Тому мами, милі, гарні, прекрасні мами, будь ласка, не кричіть!

Бийте грушу, вчіться говорити «ні» чужим проблемам, шукайте свою точку балансу, обіймайте близьких, коли на душі погано, а крик прибережіть для спортивних змагань і миші, яка несподівано пробігла повз Вас.

Автор: Анна Реміш